Маленький хлопчик захлинаючись від ридань повторював: «Я всім постійно заважаю. Ти тільки не віддавай мене в інтернат, не віддавай, бабусю, я тебе дуже прошу. Я не потрібен нікому. Я знаю, що ти маєш їхати в лікарню, я чув, як ти з мамою говорила. Може мені краще померти, бабусю?».
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Безтурботне дитинство Руслана тривало протягом чотирьох років. Тоді у нього була сім’я – мама та тато. Йому було весело та спокійно, він любив гратися на дитячому майданчику, ходити в цирк та парк. Тато садив його на свої плечі і бігав з ним по кімнаті, а він так щасливо сміявся.
Він все добре памятає. А ще, пригадує, як тато втратив роботу і кожного вечора батьки сварилися через гроші.
Я завжди за них переживав, після чергової сварки підходив до них, дивився в очі, брав за мізинчик та просив: «Помиріться, будь ласка!». Він і зараз не розуміє, чому ж вони не помирилися остаточно?
Одного дня, мама забрала сина з дитячого садочка і повідомила, що тепер вони будуть жити у бабусі, її мами, а тато буде жити у своїх батьків, тому що немає грошей, щоб орендувати квартиру.
– А тато буде нас навідувати? – запитався Руслан.
– Не хвилюйся, звичайно, буде.
Спочатку тато Руслана приїжджав часто. Брав його на вихідні до своїх батьків, там його завжди радо зустрічали. А іноді вони разом ходили на дитячий майданчик, будували з піску замки. Одного разу, тато привів малого в тир. Як йому там сподобалося!
А потім тато став приходити все рідше і рідше …
– Тату, приходь до мене частіше. Я сумую за тобою.
– Я постараюся, але у мене нова робота і часу зовсім немає.
Пройшов рік. Руслана віддали на п’ятиденку, тому що мама була змушена їздити на роботу досить далеко, а бабуся теж працювала, і вони не мали можливості забрати його вчасно.
Цього дня, Руслана вперше не забрали додому. Його дитинство остаточно закінчилося. Нянечка з групи нарікала, що змушена сидіти ніч через нього одного, а він тихо плакав у подушку.
Через декілька тижнів мама познайомилася з дядьком Петром. З хлопчиком він так і не знайшов спільну мову. Дядя Петя весь час дивився на годинник, і квапив маму: «Йдемо швидше, ми запізнюємося». І вони пішли. З того часу мама навідувала його дуже рідко. Він залишився жити у бабусі, як йому пояснили, тому що від бабусиної хати ближче до садочку.
Незабаром одружився й тато. Його батьки переїхали жити в стареньку хатину на село, і залишили татові квартиру. Тітка Світлана, нова татова дружина, чекала дитину. Руслан там був зовсім чужий.
Мама приходила в гості, лише, щоб залишити гроші. А йому так хотілося з нею погуляти. Тато брав до себе на вихідні. Навчив його грати шашки. А потім Світлана народила дитину, і візит до тата припинилися. Подружжя боялося, що Руслан принесе в будинок якусь інфекцію з дитячого садка. У мами невдовзі народилася дівчинка.
Тепер, щотижня бабуся та Руслан їздили допомагати мамі няньчити сестричку. Протягом всього часу, він відчував себе зайвим та нікому не потрібним, крім бабусі. З дитячою заздрістю дивився на те, як за іншими дітьми приходили в садочок і мами, і тати. У день народження до нього не приходили діти, бабуся не могла влаштовувати таке свято.
На перший дзвоник батько відпросився на пів години з роботи, привітав Руслана та втік назад. Мама взагалі не змогла прийти, бо захворіла сестричка. Руслана записали в групу продовженого дня, але він не засмучувався, по-перше, тому що там було багато дітей з їхнього класу, а по-друге, тому що тепер він ночував удома.
Як добре ночувати дома! Бабуся інколи повторювала, що якщо він буде погано вчитися, то вона його віддасть в інтернат. Цього Руслан дуже боявся. Бо знав, що нікому більше не потрібен.
І ось зараз він почув, як бабуся говорила з мамою. Лікар рекомендував бабусі лягти на обстеження. У неї останніх пів року страшно набрякають ноги. Руслан переживав. Особливо, після того, як бабуся запитала: «Так що будемо робити з Русланом?» Я проти того, щоб він жив в інтернаті. Ось тоді, він крізь сльози промовив:
«Може мені краще померти, бабусю?»
Як ви вважаєте, чому з Русланом так вчинили батьки?
Я зазирнув в сумку дружини і очманів! От так сюрприз мені кохана підготувала, нічого не скажеш
Ми одружені уже 25 років з чоловіком і на кожне день народження він дарує мені якусь дрібничку чи побутову річ. Тому і на цей раз я не очікувала чогось особливого, але дуже помилилась.
– Зрадив тоді – зрадить і зараз! – запевняла подруга. Роки уявляла зустріч зі Степаном. Хотіла усім ризикнути заради нього
– Луганск – не Украина! Там нам будет лучше! – кричав друг в 2014 році. Уявіть собі моє лице, коли я зустріла його в Тернополі через 8 років…
Гортала Фейсбук, як раптом бачу фото, де син одягає обручку своїй Жені. Мені очі на лоба полізли!
Підвозила військового до Полтави, по дорозі розговорилися. І, знаєте, такий неприємний осад залишився після тої зустрічі. Все-таки, не скоро буде перемога, раз у нас таке погане ставлення до військових!
Я вперше стала мамою в 53 роки. Та то ще квіточки – я уявлення не маю, хто батько цієї дитини
Свекруха та зовиця хотіли перетворити Аліну на безкоштовну няньку, бо втомилися з дітьми гратися. Однак, їх план з тріскотом провалився!
Я доглядала бабу Гасю, поки вона хворіла. Ми навіть зблизились. Але потім до мене дійшло – вона мене використовує
