Їду вчора з вокзалу додому. Людей не так багато, маршрутка напівпорожня. На одній зупинці в салон зайшов чоловік, десь за віком мій ровесник. Тримав у руці букет гарних квітів, шоколадку. Одягнений у військову форму та ще рюкзак на спині. Видно, що тільки з передку повернувся.
Сідає, дістає телефон:
– Алло, кохана…Тихо, тихо, не пищи. Так, так, це я. Так, їду, скоро буду вдома нарешті. Не плач, тихо, тихо. На тиждень приїхав. Так, так. Я тобі купив троянди, твої улюблені. І малим шоколадку. Кохана, я буду через 15 хвилин. Нічого не треба готувати, чесно. Сонце, я скоро буду, обіцяю.
Чоловік аж світився від щастя. Посмішка не зникала з його обличчя весь час, поки той їхав додому.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
А я відчула, як у мене по щоці пробігла одна сльозинка. Швидко її витерла рукавчиком сорочки.
Скільки ж чоловіків боронять нашу країну від ворога. А скільки жінок, дітей, батьків чекають їх вдома? У когось там, де пекло, воює брат, чоловік, син, товариш, сусід. Ми тут, у безпечному місці, куди не долітає куля ворога. А все завдяки їм… Вони ціною власного життя боронять нашу Україну!
Я бажаю всім захисникам та захисницям швидкого повернення додому. Нехай вас оберігає Бог! Низький уклін за вашу хоробрість та відданість!
А Вам сподобалася така історія?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Не мала я клопоту, то поїхала на заробітки. Встряла в таке, що й не знаю як виплутатись. І як тепер додому приїздити та рідним в очі дивитися?
Поки невістка лежала на збереженні Максим привів додому коханку. Я не вірила власним очам, але провчила його, бо по-іншому не могла!
– Кoxaний, дякyю зa пoдapyнoк! – Ти пpo щo? – Мeнi нa кapтy сьoгoднi пpийшлo 5000 гpивeнь. – Дaй сюди тeлeфoн! I взaгaлi зaбyдь пpo цe! Цe, мaбyть шaxpaї
Підвозила військового до Полтави, по дорозі розговорилися. І, знаєте, такий неприємний осад залишився після тої зустрічі. Все-таки, не скоро буде перемога, раз у нас таке погане ставлення до військових!
Мало того, що зять без роботи сидить, бо мобілізації боїться. Так ще й до сусідки бігати почав
Я доглядала бабу Гасю, поки вона хворіла. Ми навіть зблизились. Але потім до мене дійшло – вона мене використовує
Лишень на похороні чоловіка я дізналась, що він багато років мені брехав. А тоді я ще й заповіт його побачила
– Виїхали з Олешок і дітей мені затуркуєте?! Та й взагалі, усі живуть в окупації, а Ви чим така особлива?! – кричала я свекрусі. Через рік про це довелось шкодувати
Після похорону матері я віддала квартиру вітчиму. Не минуло й 40 днів, а він вже встиг нову жінку привести в те житло!
