Повернулася з дитиною після прогулянки, а вдома ні чоловіка, ні речей, ні грошей – пішов по-англійськи

Коли я виходила заміж, то мріяла, як і більшість дівчаток, про щасливий та міцний шлюб. Але дуже швидко доля показала мені, що не так у житті все просто, як здається.

Коли чоловік пішов із сім’ї доні було всього 3 рочки і я чекала на другу дитину. 

Ніщо взагалі не передбачало біди, доки чоловік просто не зник з мого життя. Він закохався в іншу і крапка. Ні я, ні діти значення для нього більше не мали.

Я просто одного дня повернулася з дитиною із прогулянки, а вдома вже не було ні мого обранця, ні його речей, ні навіть заощаджень, які я відкладала на чорний день. Він обдер нас до нитки. Забрав усе, що в нас було. 

Я це все, до слова, хотіла приберегти до народження синочка.

Це мене неабияк шокувало. Я одразу почала його набирати. Він не відповідав. Потім передзвонив сам і заявив, що це кінець. Ми повинні розійтися, бо він покохав іншу. Я ледь з розуму не зійшла. Як це? У нього дитина, інша ось-ось народить, а він розказує про якесь неземне кохання. Так не буває.

Спершу обранець намагався щось пояснити, а тоді просто кинув мобільний і не відповідав на наступні дзвінки.

Більше я наживо чоловіка не бачила. Навіть розлучалися ми на відстані. Він про це подбав. І грошей мені після цього ніхто не повернув. 

Я навіть до поліції зверталася, але марно. 

Вирішила, що хоча б аліменти в нього відсуджу. Це вийшло. Але легше мені стало. На носі пологи, на руках мала дитина, грошей практично немає, доводиться багато в чому собі відмовляти. Жах.

І ось нарешті через кілька років горе-татусь з’явився. Приходив нібито провідати малих, але закінчувалося все скандалами і сльозами. Одного разу навіть ляпаса доньці прописав, за що потім добряче отримав сам.

Потім кілька разів писав на мене скаргу в опіку. До мене приїжджали з перевіркою.

Словом, дітей забрати у мене він хоче. Адже коханка в нього бездітна виявилася. Тож мені було велено покинути квартиру і віддати йому дітей. Інакше він погрожував, що життя мені не дасть. 

Через нерви я потрапила до лікарні. Стало так погано, що здавалося Богові душу віддам. Їсти не можу, спати також. Дітей поки віддала до бабусі з дідусем, але страшенно за них боюся.

Тікати мені нікуди. Коштів на адвокатів немає. Представники опікунства і справді дітей можуть забрати. У мене не має засобів для їхнього утримання. Тільки на аліменти й живемо. 

Просила допомоги у батьків. Але їхній максимум – посидіти з малими, доки я в лікарні. На більше вони не готові. Думала про роботу, але поки це із рубрики нереального. Руки вже опускаються. 

Уже навіть здається. що цими іграми я тільки мучу дітей. І Буде значно простіше, якщо я їх добровільно віддам колишньому чоловікові, хоч і не дуже цього хочу.

Нікому не бажаю опинитися у подібній ситуації. Це жахливо. 

Чи варто жінці віддавати своїх дітей?

Що можете їй порадити?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

Ivanna

Копіювання з сайту заборонене. Авторські статті захищені DMCA.

Adblock
detector