Коли я виходила заміж, то мріяла, як і більшість дівчаток, про щасливий та міцний шлюб. Але дуже швидко доля показала мені, що не так у житті все просто, як здається.
Коли чоловік пішов із сім’ї доні було всього 3 рочки і я чекала на другу дитину.
Ніщо взагалі не передбачало біди, доки чоловік просто не зник з мого життя. Він закохався в іншу і крапка. Ні я, ні діти значення для нього більше не мали.
Я просто одного дня повернулася з дитиною із прогулянки, а вдома вже не було ні мого обранця, ні його речей, ні навіть заощаджень, які я відкладала на чорний день. Він обдер нас до нитки. Забрав усе, що в нас було.
Я це все, до слова, хотіла приберегти до народження синочка.
Це мене неабияк шокувало. Я одразу почала його набирати. Він не відповідав. Потім передзвонив сам і заявив, що це кінець. Ми повинні розійтися, бо він покохав іншу. Я ледь з розуму не зійшла. Як це? У нього дитина, інша ось-ось народить, а він розказує про якесь неземне кохання. Так не буває.
Спершу обранець намагався щось пояснити, а тоді просто кинув мобільний і не відповідав на наступні дзвінки.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Більше я наживо чоловіка не бачила. Навіть розлучалися ми на відстані. Він про це подбав. І грошей мені після цього ніхто не повернув.
Я навіть до поліції зверталася, але марно.
Вирішила, що хоча б аліменти в нього відсуджу. Це вийшло. Але легше мені стало. На носі пологи, на руках мала дитина, грошей практично немає, доводиться багато в чому собі відмовляти. Жах.
І ось нарешті через кілька років горе-татусь з’явився. Приходив нібито провідати малих, але закінчувалося все скандалами і сльозами. Одного разу навіть ляпаса доньці прописав, за що потім добряче отримав сам.
Потім кілька разів писав на мене скаргу в опіку. До мене приїжджали з перевіркою.
Словом, дітей забрати у мене він хоче. Адже коханка в нього бездітна виявилася. Тож мені було велено покинути квартиру і віддати йому дітей. Інакше він погрожував, що життя мені не дасть.
Через нерви я потрапила до лікарні. Стало так погано, що здавалося Богові душу віддам. Їсти не можу, спати також. Дітей поки віддала до бабусі з дідусем, але страшенно за них боюся.
Тікати мені нікуди. Коштів на адвокатів немає. Представники опікунства і справді дітей можуть забрати. У мене не має засобів для їхнього утримання. Тільки на аліменти й живемо.
Просила допомоги у батьків. Але їхній максимум – посидіти з малими, доки я в лікарні. На більше вони не готові. Думала про роботу, але поки це із рубрики нереального. Руки вже опускаються.
Уже навіть здається. що цими іграми я тільки мучу дітей. І Буде значно простіше, якщо я їх добровільно віддам колишньому чоловікові, хоч і не дуже цього хочу.
Нікому не бажаю опинитися у подібній ситуації. Це жахливо.
Чи варто жінці віддавати своїх дітей?
Що можете їй порадити?
Я коли побачив свій дім – сльози в очах заблищали. От тобі й вдячність за моє добро. Чотири роки служив, а навіть жити тепер ніде
– Я тобі що худоба? Чи кіт, в котрого можна найголовніше забрати? – Моя дружина геть розум втратила, таке вимагає. Ну який чоловік би погодився
– Мамо, їдь назад з цим “щастям”! В мене чоловік – солідна людина, нащо нам такий сором! – Десять років я маму не бачила. І ще стільки ж не хочу
Розірвав заручини з Іриною за місяць до весілля. Адже побачив, як майбутня дружина “любить” мою маму, що аж ладна її здати в будинок літніх людей і ніколи не бачити!
Я приїхала до свекрухи й побачила дітей з зібраними сумками. Спочатку не зрозуміла, що сталося. А тоді малі все розповіли
– Галю, потрібно продавати одну з квартир. Мамі потрібне лікування – кажу сестрі.
– Та ти маєш стрибати від щастя, що тебе таку страшну взагалі хтось взяв! – Коли я побачила Вадима з валізою в себе на порозі – не повірила. Як можна так чоловіка не поважати
10 років відкладав гроші, аби придбати власне житло. Але мама вирішила, що в тій квартирі житиме брат з жінкою, а я обійдуся!
– Дитина зачата в гріху! А він хоч якісь гроші має? За що жити будете? – так теща почала знайомство зі мною
