Коли познайомився з Іриною, у мене вже була своя трикімнатна квартира в новобудові. Тоді багато працював і думав, що спочатку треба мати дах над головою, а вже потім одружуватись.
Одного разу вона сказала:
– Артеме, поїхали до моїх батьків. Вони давно хочуть з тобою познайомитись.
Я зрозумів, що далі відкладати вже нікуди.
У її батьків одразу заговорили про весілля. Тільки ми зайшли в дім, як її батько вже мало не весілля призначив.
– Якщо треба, я всі витрати беру на себе, – сказав він.
Мені стало незручно. Я вперся і навіть кредит узяв, аби оплатити свою частину.
Потім я запропонував поїхати до моєї мами в село.
– Іншим разом, добре? – скривилась Ірина. – У мене на ті села вже алергія. І що там робити? Корови та свині, жодної цивілізації!
Мені це не сподобалось, але я промовчав.
Мою маму я дуже люблю. Вона сама мене виростила, коли тата не стало ще до мого народження. Я давно думав, що після весілля заберу її до себе, щоб вона вже не жила сама.
Коли я приїхав до неї чергового разу, то злякався. Мама була бліда, ледве ходила, а мені нічого не сказала.
– Та все нормально, сину, трохи прихопило, – відмахувалась вона.
Я не повірив і того ж дня повіз її в лікарню.
Навіть думав перенести весілля. Але мама мене заспокоювала:
– Не вигадуй. До весілля я вже на ногах буду.
За тиждень до весілля мені підвернулась вигідна робота в іншому місті. Я мав швидко з’їздити, підписати договір і повернутись.
Перед від’їздом я сказав Ірині:
– Дуже тебе прошу, зустрінь маму з лікарні. Її завтра виписують. Забери до нас, нехай кілька днів побуде в квартирі.
– Добре, – сухо відповіла вона.
Я повернувся через тиждень. Ірина кинулась мене обіймати, усміхається, щось про весілля говорить, а я одразу питаю:
– А де мама? Вона якось дивно відвела очі.
– Ой, там усе якось закрутилось, – почала вона. – Я не встигала, попросила тата. Тато попросив маму. Мама – помічницю. Коротше, твою маму забрали… у село.
Я спочатку навіть не повірив, що це чую.
– Тобто як у село? Після лікарні? Саму? – спитав я.
– Ну не саму ж, її довезли, – відповіла вона таким тоном, ніби мова про якийсь пакет з магазину. Мене тоді просто затрусило від злості.
Я мовчки взяв ключі й поїхав за мамою. Коли зайшов у хату, вона сиділа на ліжку в хустці, бліда, з сумкою біля ніг.
– Сину, не сварись, я вже звикла, – тихо сказала мама.
Мені стало важко навіть дивитись на це.
Я привіз маму до себе. І тут почався справжній скандал.
Ірина з порога видала:
– Ти що, серйозно хочеш поселити її тут?
Я сказав:
– Це моя мама. Вона хвора. Де їй ще бути?
А вона як зірвалась:
– Ми ще молоді! Я не збираюсь доглядати стару людину! Якщо ти так за неї переживаєш, здай її в будинок для літніх людей. Там за нею будуть дивитись.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Після цих слів я на неї подивився зовсім іншими очима.
– Ти зараз серйозно це кажеш? – спитав я.
– А що тут такого? – ще й огризнулась вона. – Я не для того заміж виходжу, щоб жити зі свекрухою.
У той момент я все зрозумів. Я сказав їй прямо:
– Збирай речі й їдь до своїх батьків. Весілля не буде.
Вона спочатку подумала, що я жартую. Потім почала кричати, що я її принизив, що вона стільки часу на мене витратила, що гості вже запрошені.
Плакала, кричала, навіть її мати телефонувала й казала, що я все зіпсував через “стару жінку”. Саме так і сказала – “через стару жінку”. Після цього я вже точно зрозумів, що правильно зробив.
Мені було боляче. Дуже. Бо я любив Ірину і справді думав, що це моя майбутня дружина. Але після цього я не зміг би жити з такою людиною під одним дахом.
Тепер мама живе зі мною, а весілля я скасував. І скажіть мені чесно: я правильно зробив, що вигнав наречену в останній момент?
Я коли побачив свій дім – сльози в очах заблищали. От тобі й вдячність за моє добро. Чотири роки служив, а навіть жити тепер ніде
– Мамо, тут така справа, моя дівчина вагітна! Але в нас все серйозно, ти не думай! – Коли син мені це сказав, я злякалась. Та гірше стало, коли він нас зі своєю Танею познайомив
– Ти мусиш нам віддати дитину і гроші! В тебе ще буде сім’я! – Свекри мене шокували, і вони не збираються відступати
– Мамо, їдь назад з цим “щастям”! В мене чоловік – солідна людина, нащо нам такий сором! – Десять років я маму не бачила. І ще стільки ж не хочу
– Як я жінка з немалою вагою та проблемними ногами маю вилізти на верхню полицю в потязі. Ще й в таку спеку – думаю собі.
Гидувала сидіти за одним столом зі свекрами, не хотіла їсти страви. Адже їх “стиль” життя мене дуже дивував та навіть відлякував
В 62 роки я зареєструвалась на сайті знайомств. Якби знала, чим це закінчиться – ніколи б не робила цього
– Мені він більше підходить! – Коли я побачила хлопця доньки – не повірила. Вони залишились в мене на вихідні і відтоді я не можу заспокоїтись
– Та ти маєш стрибати від щастя, що тебе таку страшну взагалі хтось взяв! – Коли я побачила Вадима з валізою в себе на порозі – не повірила. Як можна так чоловіка не поважати
