Я зараз у декреті. Виховую старшу донечку Софійку та молодшого синочка Мирона. До речі, у дітей різні батьки.
Ні, ви не подумайте, що я так скакала від одного чоловіка до іншого. З батьком Софійки, Романом, я розлучилася декілька років тому.
Чесно, я уявити не могла, що такий ідеальний шлюб просто зруйнується. Роман достатньо заробляв, гарно забезпечував родину. Ну був тим “добитчиком” на якого можна покластися. Наша донька ходила у найкращий (і найдорожчий) садочок, їздили на відпочинок закордон. Я не працювала, але всю себе присвятила хатнім справам. Удома було чисто-чистесенько, всі речі під лінійку лежали. І щодня на Романа чекала смачна вечеря. Хоча ми могли собі дозволити найняти кухарку прибиральницю няньку.
Однак, коли Софійці було 4, то ми з романом розійшлися. Він знайшов собі молоду пасію, яка ще й залетіла! Тому всі наші з донечкою речі він просто виставив за двері. Після розлучення спеціально поставив мінімальні виплати на аліменти, десь 2-3 тисячі, максимум 3,500. Задекларував мінімальний дохід. Хоча сам заробляє ого-го скільки!
Я переїхала до мами в однушку. Одразу почала шукати роботу, мене взяли касиром на АТБ. Мені не було якось гидко чи неприємно працювати на такій роботі. Адже треба якось донечку на ноги підіймати. Навіть часто брала додаткові зміни та вночі мила там підлогу.
Так минув рік. Мене підвищили до менеджера, відповідно, зарплата виросла. Я могла вже відвезти донечку на море (правда, не у Єгипет, а в Одесу). Відкладала пару місяців та купувала на літо путівки.
Потім до нас перевели нового заступника директора, Миколу. Він одразу почав до мене залицятися. Я раз йому сказала про дитину. І його це аж ніяк не лякало.
Ми прозустрічалися десь 4 місяці, потім Коля зробив мені пропозицію. Я зібрала всі речі, взяла Софійку та переїхала до Колі. А ще через місяць після такого новосілля дізналася, що вагітна.
Однак, зараз я дуже і дуже жалію, що вийшла за такого чоловіка. Знаєте, краще б я далі сама все тягнула на спині.
Зараз нашому Мирончику тільки 3 місяці, я у декреті. Коли була на останньому тижні вагітності, то Миколу неочікувано звільнили геть. Спершу у нас були деякі заощадження, тому не переймалися. Але вже от 3 місяць Коля навіть не рухнеться з пошуками.
Якби не свекруха, Василина Петрівна – т оми б пропали з голоду, чесно. Вона нам декілька разів на тиждень приносить продукти. То наліпить домашніх вареників, закрутить млинці чи принесе смачний борщик. Влітку взагалі привозила нам з дачі фрукти та овочі.
І знаєте, така поблажливість свекрухи дуже змінила характер Колі. Він тепер постійно покладається тільки на мати. Треба поїсти – пані Василина принесе. Заплатити за комунальні послуги – свекруха “позичить”. У дітей нема одягу – то пані Василина принесе пакет одягу.
Я розумію, до свекрухи нема жодних претензій. Вона просто золота бабуся. Однак, саме через неї Коля не хоче шукати роботу. Адже, по суті, вона нас утримує. Колись купила йому квартиру та машину, зробила ремонт.
Раз намагалася поговорити зі свекрухою. Ну нехай вона хоча б тиждень нічого нам не приносить. Може, Колька візьметься за голову?
– Тю, ти його так клюєш за роботу. Май совість, син відпочити хоче!
– Але у нас геть нема грошей.
– Як нема? А декретні?
От не розумію логіку свекрухи. Хіба їй самі подобається так утримувати дорослого та зрілого сина? А що буде, коли пані Василина вийде на пенсію? Ну от що Коля далі робитиме?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!