Зі свого багатого життєвого досвіду я зрозуміла, що найбільшою моєю помилкою було приділяти занадто багато уваги доньці, а зараз пожинаю плоди.
Ми з Іваном одружилися, і через декілька місяців я дізналася про свою вагітність. Тоді ми ще не хотіли дитини, адже планували пожити для себе, але не було куди діватися й так народилися наша Іванка. Бабусі й дідусі, наші сестри, брати – всі крутилися навколо цієї маленької принцеси.
З віком дівчинка розуміла свою перевагу – вона найменша в сім’ї, і стала цим активно користуватися. В магазинах вимагала іграшки, впадала в істерики, коли їй щось не діставалося. Вдома – малювала по шпалерах і постійно вередувала. Їй з дитинства можна було все, а зараз я розумію, якого монстра я виховала.
Вдома вона ніколи нічого не робила, тому відповідно господиня з неї ніяка. В підлітковому віці я намагалася її змусити щось робити вдома, але все це закінчувалося конфліктами, і я зрозуміла, що мені легше все робити самостійно, ніж просити доньку. Згодом вона постійно просила гроші на новий стильний одяг, ходила в дорогі нічні клуби, вчилася в університеті і жила за наші кошти. Хоча тоді вже могла іти і шукати якийсь підробіток, хоча б на свої потреби.
Скільки я нервів витратила, коли намагалася до неї достукатися, хотілося перевиховати, але було вже надто пізно. Як згадаю ті часи, то аж ніяково і не дуже приємно. Після четвертого курсу вона забрала документи і пішла на курси манікюру. В університеті так нічого і не навчилася.
Охоти до роботи у неї немає, тому і працює так собі, клієнтів не багато. В манікюрі завжди потрібно вчитися новим технікам, дизайнам, купляти нові матеріали – а їй до цього всього байдуже. Мені зараз дуже дивно, але зі своїм важким та впертим характером вона якось все-таки знайшла собі нареченого. Причому дуже хорошого хлопця Миколу! Зять у мене просто золота дитина, такий щирий, добрий, я навіть перед весіллям спитала у нього:
– Миколо, ти дійсно хочеш прожити з моєю Іванкою все життя? Ти ж знаєш, який у неї складний характер.
– Та ви що! У вас така добра дочка і така красива та доглянута, хорошою мамою буде моїм дітям!
Ну те що красива, то не поспориш – довге чорне волосся, гарна фігура, ріст, як у моделі, виразні риси обличчя. Ще й метаболізм хороший – їсть все, що під руку попаде і ні натяку на целюліт чи жир.
Ціле весілля я просиділа, немов на голках. Боялася, щоб донька не показала свій норов і не зіпсувала всім свято. Але, на моє здивування, поводилася вона зразково. З родиною зятя була така мила та привітна, й взагалі не схожа на ту Іванку, яка мені влаштовувала постійні істерики вдома.
Після весілля вони стали проживати з нами, і що ви думаєте, тепер у мене двоє дітей. Вона всі домашні обов’язки поділила між мною та Миколою й взагалі нічого не робить. Інколи Микола приходить додому і ще миє після неї посуд. Мені стало набагато важче, але що робити – я виховала сама так свою дитину, я і повинна відповідати за вчинки дочки, адже в цьому і моя вина є. Сварила її за такі речі, а вона ніби не чує: телефон в руки і на диван завалюється. Набридло мені це все!
Мій зять тим часом працює у великій компанії, перспективний й вже у молодому віці має пристойну зарплатню. Дуже розумний, але поруч з моєю донькою такий наївний, я вже не можу дивитися на те, як вона крутить ним в різні сторони. Сама вона майже не заробляє, а він лише потурає усім її примхам. Я вже сама сумніваюся, чи кохає вона його, чи це все через гроші.
А він просто немов засліплений. Для нього моя Іванка – найкраща! Свого зятя я дуже поважаю і хвалю перед усіма, ставлю його в приклад всім. Якщо у дочки якась сварка в родині і вона мені скаржитися, то я її не шкодую – вказую на всі її недоліки і говорю в чому має рацію її чоловік, я ніколи їй не мовчу. Та в сльози:
– Мамо, припини мене біля чоловіка сварити, я тобі рідна донька, а він взагалі – чужий!
Я їй кажу, що об’єктивно оцінюю ситуацію і знаю її примхливий характер, вистачить вже палицю перегинати. Я примушую її щось робити, а та зразу в сльози, істерики, а Микола – шкодує дружину й сам починає з ганчіркою бігати.
Ми вже з чоловіком зятю купляємо дорогі речі, подарунки, бо розуміємо, якщо дамо гроші – Іванка одразу собі вициганить. Але і дочку намагаємося не ображати: для неї подарунок краще грошима, вона цього і не приховує, вже дуже передбачувана.
Сама ж не платить ні за квартиру, ні додому нічого не купує. Зять приносить мені гроші, але мені соромно з нього брати гроші, бачу, що витрачає все на мою “принцесу”. Свати не дуже задоволені такою невісткою й не раз мені натякали на те, що Іванка у мене занадто примхлива. Але ми поважаємо вибір Миколи і не пхаємо свого носа. Та я і сватів розумію, такого сина хорошого виховали.
Комусь здасться, що я не люблю свою дочку. Ні, це не так, дуже її люблю, але звинувачую себе за ту слабкість, яку проявляла до дочки в її дитинстві. Просто зараз моя Іванка вагітна, і я маю велику надію, що це її змінить, в іншому випадку Микола її просто покине. Вона ж після народження дитини ще йому може на ще материнські обов’язки повісити.
Молодому чоловікові краса красою, але і господиня вдома потрібна. Скоро може і набриднути таке життя. А я боюся втратити такого золотого зятя, бо приведе другого такого лінивця, як і вона.
Тому зараз і сварюся з нею, надіюся, що достукаюся.
От і що мені робити з донькою?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!