Моє життя стало боротьбою ще з дитинства. З народження я росла в дитбудинку: батьки підкинули мене на поріг лікарні й зникли. В дитбудинку життя було несолодким і мені рано довелося ставати самостійною. До підліткового віку я кожен вечір проводила біля вікна і мріяла про те, що зараз прийде моя мама і забере мене.
Тоді я була одержима думкою про матір – у мене були всі малюнки з нею, вона приходила мені в снах – така красива і вся в квітах. Але, звичайно, ніхто так за мною і не прийшов. Але в дитбудинку я навіть не знала, що далі моє життя буде ще складнішим. Після закінчення училища я працювала на заводі, від якого мені дали маленьку кімнатку в гуртожитку.
А які у мене були сусіди – просто жах. Батьки щовечора випивали, а діти були покинуті напризволяще та ще й викрадали в сусідів різні дрібниці. Одного вечора я поверталася дуже втомлена з роботи: двері в мою кімнату були вибиті, а всередині – все перевернуто догори дном. Кошти, які я відкладала з кожної зарплати, зникли і тоді я звернулася в поліцію. Я ж знала, що це зробили мої сусіди.
– Байстрючка, ми – чесна сім’я, в чому ти тут нас звинувачуєш? – кричала моя сусідка Клава, ледве тримаючись на ногах.
– Пішла звідси, бо ти зараз про це пошкодуєш! – вигукнув її чоловік і, схопивши мене за комір, викинув в під’їзд.
Я пішла в парк і сиділа на лавочці. Мене переповнювала образа на все, що відбувається. А головне – що я навіть не мала з ким поділитися своїм горем. В мене не було ні друзів, ні близьких.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
– Дитинко, чому так гірко плачеш? – запитала й підійшла до мене бабуся, яка гуляла в парку з маленькою біленькою собачкою.
Після цих слів мені стало себе жаль, і сльози полилися ще більшою рікою. Це перша людина, яка поцікавилася мною і мені стало ніяково. Але я відчувала таке душевне тепло, що протягом двох годин розповідала про своє життя. Вже був пізній холодний вечір і вже навіть собака почала скиглити.
– Анно, ходімо до мене, я тебе пирогом пригощу, чаю зроблю, зігрієшся, – сказала бабуся, а я і не стала їй опиратися й мовчки пішла за нею.
В ту ніч я залишилася у Віри Іллівни, а вранці ми разом пішли до дільничного. Поліція провела виховну годину з моїми сусідами і вони мені пообіцяли повернути кошти. А я з того дня майже щовечора була у Віри Іллівни. Бігла з роботи до цієї бабусі, як на свято. Мені не вірилося, що в моєму житті є людина, з якою я можу поділитися своїми переживаннями.
Віра Іллівна, була так само самотня, як і я. Чоловіка вона давно поxoвала, а дітей їм Бог не дав. Ми прив’язалися одна до одної, я поспішала з роботи до неї, знаючи, що мене чекають і я комусь потрібна.
Одного дня Віра Іллівна впала на сходинку й зламала руку, жінка просила мене переїхати до неї. Мені було соромно спершу, але я розуміла, що їй потрібна моя допомога. Так стали жити разом, згодом бабуся переписала на мене квартиру й дачу тихцем – цього я навіть не очікувала. Мої мрії стали здійснюватися – я мала власне житло і рідну людину поруч.
Влітку ми вирішили з бабусею поїхати на дачу, а от нас завести попросила вона нашого сусіда Максима. Цей хлопець вже давно мені подобався, але я навіть думки не могла припустити, що він зверне на мене увагу. Як виявилося, бабуся вже давно хотіла мене посватати з Максимом, але я не давала їй жодних шансів, адже з ранку до ночі працювала.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
І тут ми вже втрьох сидимо в автівці. Увечері Максим приготував шашлик, ми накрили шикарний стіл в саду і сіли вечеряти. Потім бабуся пішла прогулюватися з собакою, а Максим підійшов до мене:
– Аню, я давно люблю тебе, напевно з першого погляду, як тільки побачив на сходовому майданчику.
Я посміхнулася Максиму і обняла його. Рік тому, я навіть не мріяла про таке щастя. За цей час, я знайшла свою рідну душу – мою бабусю, знайшла затишний будинок і кохану людину.
Не припиняйте вірити!
Чи сподобалася вам історія?
Я коли побачив свій дім – сльози в очах заблищали. От тобі й вдячність за моє добро. Чотири роки служив, а навіть жити тепер ніде
– Я тобі що худоба? Чи кіт, в котрого можна найголовніше забрати? – Моя дружина геть розум втратила, таке вимагає. Ну який чоловік би погодився
– Мамо, їдь назад з цим “щастям”! В мене чоловік – солідна людина, нащо нам такий сором! – Десять років я маму не бачила. І ще стільки ж не хочу
Розірвав заручини з Іриною за місяць до весілля. Адже побачив, як майбутня дружина “любить” мою маму, що аж ладна її здати в будинок літніх людей і ніколи не бачити!
Я приїхала до свекрухи й побачила дітей з зібраними сумками. Спочатку не зрозуміла, що сталося. А тоді малі все розповіли
– Галю, потрібно продавати одну з квартир. Мамі потрібне лікування – кажу сестрі.
– Та ти маєш стрибати від щастя, що тебе таку страшну взагалі хтось взяв! – Коли я побачила Вадима з валізою в себе на порозі – не повірила. Як можна так чоловіка не поважати
10 років відкладав гроші, аби придбати власне житло. Але мама вирішила, що в тій квартирі житиме брат з жінкою, а я обійдуся!
– Дитина зачата в гріху! А він хоч якісь гроші має? За що жити будете? – так теща почала знайомство зі мною
