“Як народ забув свою Мову”: казка, яку ви повинні розказати своїм дітям

На землі жив дуже могутній народ, який відрізнявся від інших своєю силою та мудрістю.

Народ цей був дуже дружнім. Разом вирощували врожай, рибалили та розводили худобу. Вони були багатими й мали всього вдосталь. Однак, цей народ не спілкувався між собою – у них не було мови. Вони не ділилися радістю та не могли висловити співчуття, співати пісень чи розповідати смішні історії. Через це на їх обличчях рідко з’являлася посмішка. 

Багато років тому цей народ образив добру фею-Мову, і вона, гірко зітхнувши, назавжди пішла від них, забравши з собою слова-квіти.

Плем’я ще досі шкодує про свій вчинок, але назад нічого не повернеш. Тому змирилися. 

В племені по сусідству жили хлопчик та дівчинка. Він грав зворушливо на сопілці, а вона робила чудові вишиванки. Вони не могли висловити один одному свої почуття, тому хлопчик вирішив знайти Мову. Він хотів попросити вибачення за свій народ та попросити повернути слова-квіти.

Дівчинка відправилася в путь разом з хлопчиком. Питання було одне: як Мова дізнається, що до неї прийшли?  Дівчинка вишила їхнє прохання на рушникові, він вийшов прекрасним, а хлопчик спробував домовитись через гру на сопілці. І полилась чарівна мелодія, якою всі заслухалися.

Знайшли діти фею посеред заквітчаного поля. Пахощі та аромати квітів простягалися ще на велику відстань від поля. Все це були слова-квіти, які доглядала фея. Діти кинулися до Мови та демонстрували їй свої дари.  Побачивши рукоділля дівчинки, почувши гру хлопчика, Мова все зрозуміла без слів. Взяла цілі оберемки своїх чарівних, запашних, різнокольорових слів і пішла за дітьми, понесла Мову людям.

Люди в племені зустрічали мову, похиливши голови. З низько схиленими головами, з пошаною зустрічало плем’я Мову. Усі були дуже щасливими, адже знов могли говорити. Пісні та вірші полилися рікою. Тепер плем’я береже та леліє Мову. 

Що ви думаєте з цього приводу?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

U2
Adblock
detector