Я своїх батьків майже не пам’ятаю. Вони давним-давно виїхали на заробітки, коли я ще в садочок ходила.
Тоді бабуся Гала стала для мене центром Всесвіту. Ми багато часу проводили разом, вона мене водила в парк, на прогулянки. Завдяки бабусі я добре вчилася у школі, їздила на олімпіади та змагання. Так отримала золоту медаль та стипендію в престижному університеті.
Однак, батьки не приїздили. Їх не було ні на 1 дзвонику, ні на випускному. Максимум, що я отримувала від них – пару євро чи доларів та привітання у Скайпі. Ми вкрай рідко бачилися. Було за щастя, коли мама телефонувала хоча б раз на тиждень. Я довго плакала, просила її приїхати. Мені не були потрібні її подарунки, а просто увага та любов.
Може, того я і на 1 курсі так швидко закохалася у Богдана. Він постійно казав, що я дуже красива, розумна дівчина. Приносив мені букети квітів, якісь шоколадки чи круасани на перерві. Ми постійно були разом – від початку пар до вечора.
А після 4 курсу він зробив мені пропозицію. Звісно, я погодилася та переїхала жити до Богдана.
Але моя казка швидко закінчилася. І кінець у неї не був такий радісний, як у мультиках. Бодя почав ставитися до мене, як до служниці. То принеси, то подай, то забери. Свекруха, Марина Вікторівна, взагалі спокійно жити не давала. Постійно дорікала, що я погана господиня, нічого не вмію, що в мене руки з одного місця ростуть.
– Ти тут ніхто! Прийшла, гола-боса, нічого за душею не маєш. І ще будеш тут командувати?
Не раз я їхала до бабусі і там жила декілька днів. Але потім Богдан приїздив, просив вибачення. І я давала йому другий шанс. Чи, краще сказати, 102 шанс..
Ми думали про те, аби народити дитинку. Продували все – ліки, якісь трави, я багато молилася. Але за 3 роки нічого не вийшло.
– Певно, ти якась бракована. Не знаю у нашому роді всі дівки швидко вагітніли.
– Та може ти той, взагалі не дітей не можеш мати? Знали б раніше – то не дали згоду на весілля. А тепер червоніємо перед сусідами та родичами.
День за днем мені клювали мозок, наче ті кури. Вже наважилися і здали спеціальні аналізи. Проблему виявили саме у Богдана, але це не зупинило свекрів. Вони далі казали, що я погана невістка, не можу дати їм нащадків.
Через проблеми у родині я сильно схудла, багато плакала. Навіть на роботі виходила в туалет, аби витерти сльози.
І раз на роботі до мене підійшов Максим, напарник. Підтримав, утішав. Казав, що така гарна дівчина, як я, не повинна плакати. Мені подобалося проводити з ним час, як з другом. Але раз Максим перейшов межу і ми переспали. Не можу сказати, що було добре. Просто я давно не відчувала тої чоловічої любові, підтримки, теплих слів.
Однак, на цьому мої проблеми не закінчилися. Я завагітніла, термін поки що ще маленький. Богдан не знає про те, що я ношу під серцем чужу дитину. Як і Максим. Він взагалі збирається переїхати в інше місто, вже готує документи.
Не знаю, як мені жити далі. На аборт я точно не наважуся, це гріх. Але як про це сказати Богданові? Раптом, він здогадається про мій роман з Максимом?
Я розумію, що для когось ця розповідь стане приголомшливою, знайдуться ті, хто обливатиме мене брудом в коментарях. Але прошу поради.
Що робити нашій юній читачці в такій ситуації?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!