“Корабель тоне. Ця подружня пара, зуміла дістатися до рятувальної шлюпки, але, на превеликий жаль, там було тільки одне місце. Чоловік сам заліз в човен, залишивши дружину гинути посеред океану. І перед тим як піти під воду, дружина прокричала йому останню у своєму житті фразу» – так вчителька з літератури почала свій перший в цьому році урок.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Тут її розповідь перервалася.
“Як ви думаєте, – запитала вона в класі – Що це була за фраза?”
Більшість учнів негайно висловилися: “Я тебе ненавиджу!” , “Яка ж я була сліпа!” І все в такому дусі.
Весь клас наввипередки змагався у висловлюваннях, але один хлопчик сидів весь цей час і мовчав.
– “А ти як вважаєш, що вона сказала?” – сказала вчителька підійшовши до нього.
– Я думаю, що вона сказала: “Подбай про нашу дитину!”
– “Ти знаєш цю історію?” – здивувалася вчителька
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
– “Ні, просто те ж саме сказала моя мама перед смертю мого батька,” – відповів учень.
Вчителька відвернулася, сподіваючись, що ніхто не помітив як на її очі набігли сльози.
– “Вірно” – відповіла вона
Отже, судно пішло на дно. Чоловік добрався додому і самотужки виховав дочку. Через багато років, вже коли батька не стало, розбираючи його речі, дівчина знайшла його щоденник, в якому прочитала наступне:
“У неї вже був страшний діагноз, коли ми поїхали в подорож. Жити залишалося недовго. Боже, як би я хотів потонути замість неї, але заради блага дочки я не зміг. Я міг тільки залишити її посеред океану”.
Клас мовчав.
За дитячими очима, було видно, що їх глибоко вразила ця історія і що сьогодні вони вперше зрозуміли, що перше враження може бути оманливим.
Ось чому ніколи не варто судити про людей і їхні вчинки поверхнево, адже ми багато чого можемо про них не знати.
Вам сподобалася історія?
Я коли побачив свій дім – сльози в очах заблищали. От тобі й вдячність за моє добро. Чотири роки служив, а навіть жити тепер ніде
– Я тобі що худоба? Чи кіт, в котрого можна найголовніше забрати? – Моя дружина геть розум втратила, таке вимагає. Ну який чоловік би погодився
– Ти мусиш нам віддати дитину і гроші! В тебе ще буде сім’я! – Свекри мене шокували, і вони не збираються відступати
– Мамо, їдь назад з цим “щастям”! В мене чоловік – солідна людина, нащо нам такий сором! – Десять років я маму не бачила. І ще стільки ж не хочу
Розірвав заручини з Іриною за місяць до весілля. Адже побачив, як майбутня дружина “любить” мою маму, що аж ладна її здати в будинок літніх людей і ніколи не бачити!
Я приїхала до свекрухи й побачила дітей з зібраними сумками. Спочатку не зрозуміла, що сталося. А тоді малі все розповіли
– Галю, потрібно продавати одну з квартир. Мамі потрібне лікування – кажу сестрі.
– Та ти маєш стрибати від щастя, що тебе таку страшну взагалі хтось взяв! – Коли я побачила Вадима з валізою в себе на порозі – не повірила. Як можна так чоловіка не поважати
10 років відкладав гроші, аби придбати власне житло. Але мама вирішила, що в тій квартирі житиме брат з жінкою, а я обійдуся!
