“Корабель тоне. Ця подружня пара, зуміла дістатися до рятувальної шлюпки, але, на превеликий жаль, там було тільки одне місце. Чоловік сам заліз в човен, залишивши дружину гинути посеред океану. І перед тим як піти під воду, дружина прокричала йому останню у своєму житті фразу» – так вчителька з літератури почала свій перший в цьому році урок.
Тут її розповідь перервалася.
“Як ви думаєте, – запитала вона в класі – Що це була за фраза?”
Більшість учнів негайно висловилися: “Я тебе ненавиджу!” , “Яка ж я була сліпа!” І все в такому дусі.
Весь клас наввипередки змагався у висловлюваннях, але один хлопчик сидів весь цей час і мовчав.
– “А ти як вважаєш, що вона сказала?” – сказала вчителька підійшовши до нього.
– Я думаю, що вона сказала: “Подбай про нашу дитину!”
– “Ти знаєш цю історію?” – здивувалася вчителька
– “Ні, просто те ж саме сказала моя мама перед смертю мого батька,” – відповів учень.
Вчителька відвернулася, сподіваючись, що ніхто не помітив як на її очі набігли сльози.
– “Вірно” – відповіла вона
Отже, судно пішло на дно. Чоловік добрався додому і самотужки виховав дочку. Через багато років, вже коли батька не стало, розбираючи його речі, дівчина знайшла його щоденник, в якому прочитала наступне:
“У неї вже був страшний діагноз, коли ми поїхали в подорож. Жити залишалося недовго. Боже, як би я хотів потонути замість неї, але заради блага дочки я не зміг. Я міг тільки залишити її посеред океану”.
Клас мовчав.
За дитячими очима, було видно, що їх глибоко вразила ця історія і що сьогодні вони вперше зрозуміли, що перше враження може бути оманливим.
Ось чому ніколи не варто судити про людей і їхні вчинки поверхнево, адже ми багато чого можемо про них не знати.
Вам сподобалася історія?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!