Нарешті Оленка опинилася вдома. Їй аж на серці легше стало, коли стюардеса промовила: “Вітаємо Вас в Україні!”. Дівчина почала радісно плакати й просто не могла дочекатися, коли побачить рідну матір.
Вона ж коли їхала у чужу країну, навіть не здогадувалася про те, що залишиться там так надовго. У той час лише так могла заробити гроші на порятунок своєї матері. Вона тяжко хворіла, а процедури коштували надзвичайно дорого, от і довелося їхати до Італії, прибирати чужі будинки.
Оленка домовилася із сусідкою, аби та за матір’ю доглядала, допомагала їй до лікарні ходити. Вона щомісяця гроші на ліки надсилала та гостинці передавала. Про свій від’їзд вона нікому не повідомила, адже вони вирішили продати свою хату у селі та купити маленьку квартиру у місті, поруч із лікарнею. Всі друзі та родичі залишилися там, тому Оленка вирішила нікому ні про що не говорити.
З того часу минуло майже десять років. Оленка довго працювала хатньою робітницею, а потім, коли добре мову вивчила знайшла престижнішу роботу. Пам’ятаю як дзвонила матері та щасливо щебетала про високу зарплатню та хорошу роботу. А мама вже слабким голосом відповідала:
– Ти у мене молодець, доню.
– Мамо, тепер, я зможу зробити документи та приїхати до тебе!
Тоді вона востаннє чула голос неньки. За декілька днів їй зателефонувала сусідка та повідомила про те, що матері стало гірше і її забрали до лікарні. Оленка звичайно хотіла все кинути, але розуміла, що так нічим не допоможе. Треба дочекатися документів…
І ось цей день настав! Нарешті вона опинилася вдома і вже за декілька хвилин побачить матір.
– Ще трішки, дорогенька! Я вже скоро буду біля тебе.
Таксист привіз Оленку до незнайомого будинку. Дівчина подивилася й сказала:
– Вовчка 7. Ви, здається, мене не туди привезли?
Таксист обернувся й вказав на табличку:
– Вовчка 7, 3 під’їзд.
– Не розумію… Тут маленький старий будинок стояв.
– О-о, доню. Будинок той знесли, а на його місці цей збудували.
Оленка сиділа ошелешена й слова вимовити не могла. Якщо тут новий будинок, то де її матір? Що з нею? Дівчина вийшла з таксі й почала дзвонити сусідці. З самого початку вона не підіймала слухавку, а потім взагалі вимкнула телефон.
Оленка вже потім дізналася, що матір її померла два роки тому. Сусідка до останнього за нею доглядала, але про смерть вирішила не повідомляти. Квартиру вона оформила на себе, а згодом продала. Та й всі гроші, які Оленка надсилала вона тихенько собі забирала.
Шукати її та сваритися вона не стала, просто пішла до матері на могилу, поплакала й повернулася на чужину. Тепер Оленка розуміла, що без матері рідний край здається не таким вже й рідним.
Як можна було б вберегтися від такої сусідки? Чи правильно все зробила Оленка?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!