Я завжди добре вчилася, і батьки мною дуже пишалися. І тоді я закрила сесію на всі 5 балів філологічного факультету й щаслива їхала автобусом у село.
Мама ще з порога почала хвалитися мною перед сусідами:
– Наша Оленка приїхала! Он вченою буде, більше ніж п’ять мов вивчить!
А потім ще й додала:
– І заміж вийде як годиться, не абияк!
Я тоді тільки усміхалася. Думала про літо, відпочинок і про те, що трохи видихну після навчання.
Але вже на останній зупинці мене так знудило, що я ледве вийшла з автобуса.
Наступного ранку мені знову стало погано. Я сиділа на краю ліжка і сама себе заспокоювала: “Та ні, не може бути. Просто шлунок зіпсувала”
Але думка про вагітність уже вчепилася в голову і не відпускала. Я нікому нічого не сказала, збрехала батькам, що їду у справах, а сама подалася в лікарню в сусіднє місто, щоб ніхто знайомий не побачив.
Пам’ятаю той кабінет до дрібниць. Білий стіл, холодний голос лікарки і її слова:
– У вас уже четвертий тиждень. Вітаю.
У мене все похололо всередині. Я сиділа й не чула нічого, крім стуку свого серця. В голові було одне: як я скажу батькам, що буде з навчанням, і що на це скаже Іван.
Іван тоді був на практиці. Я довго не могла наважитися подзвонити, а потім таки набрала.
– Іване, послухай… Я вагітна. Що будемо робити?
Він навіть не замовк надовго.
– Як що? Одружимось. Тільки не плач, я завтра приїду. Все вирішимо.
Я тоді розридалася просто посеред вулиці. Адже приховувала стосунки з Іваном довго від батьків. Знала, що вони будуть не задоволені, бо відпустили мене до міста на навчання. А я тут вагітна!
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Іван приїхав наступного дня. Увечері ми сіли з моїми батьками на кухні. Мама ще нічого не знала, наливала чай, а в мене руки трусилися так, що ложка дзвеніла об чашку.
Я тихо сказала:
– Мамо, тату, я вагітна.
Мама аж побіліла.
– Як вагітна? Ти що наробила? Як ми тепер людям в очі дивитимемось?
А тато тільки важко глянув на мене і мовчав.
Тут Іван встав і сказав прямо:
– Це моя дитина, і я від відповідальності не тікаю. Я люблю Олену. Ми подаємо заяву і будемо жити сім’єю.
Мама ще не вгавала:
– Любить він! А вчитися вона як буде? Дитину ти ночами колихатимеш?
Іван відповів:
– Будемо колихати разом. І вчитися вона теж буде.
Оце “разом” тоді всіх і зупинило. Через кілька днів ми подали заяву в РАЦС. Батьки згодом відійшли, коли зрозуміли, що це не сором, а просто життя.
Далі було непросто. Народилися двійнята, я перейшла на заочне, не спала ночами, розривалася між дітьми, книжками і хатніми справами. Бувало, я й сама ледве не плакала від втоми.
Але Іван мене не підвів. Якось о третій ночі я сказала йому:
– Я більше не можу, я зараз впаду.
А він забрав обох дітей і каже:
– Іди лягай. Ти не одна, чуєш? Я ж їх тато і повинен також няньчити малюків!
Зараз ми разом, я закінчила навчання, діти ростуть, а батьки вже душі в них не чають. Але я досі пам’ятаю той мамин погляд і ті слова про сором. І чесно, таке не забувається.
Скажіть, а ви як вважаєте: батьки в такій ситуації мають спершу підтримати дитину чи все ж мають право спочатку влаштувати скандал і дорікати?
Виплачую кредит за квартиру, купую продукти та виховую сина. А чоловік тим часом віддає всю зарплату своїй мамі.
– Ох, любі дітки, обирайте квартиру, котру хочете! Я вам подарую! – На весіллі свекруха так гарно заливала. Та минув рік і вона передумала. Ви не уявляйте, як вона це пояснила
Я приїхала до свекрухи й побачила дітей з зібраними сумками. Спочатку не зрозуміла, що сталося. А тоді малі все розповіли
Знайшла у чоловіка квитки з готелю в Буковелі. Хоча знала, що у ті дати він був “у відряджені”
Я все чекала, що мама гроші з Італії нам привезе, так раділа, що вона приїхала. А вона такий сюрприз зробила, досі не можемо відійти
Вирішила переписати хату на сусідку. Можете думати, що я погана мати, але вважаю, що вчинила справедливо. Діти на це заслужили!
Я 2 тижні прала одяг руками в тазику. Зате у свекрухи новенька посудомийка і холодильник. Хоча чоловік казав, що грошей нема!
Свекруха казала, що я нагуляла Данилка від сусіда. Але коли я пішла робити тест ДНК – то зі сльозами на очах відмовляла від цього!
Мама та подруги радять не розлучатися з чоловіком та перетерпіти зраду. Адже мій Роман на фронті отримує чималі бойові, всю зарплату мені віддає. Але хіба можна через гроші закрити очі на такий підлий вчинок?!
