Через 10 років вирішила провідати стареньких батьків. Однак, на порозі мене зустріла незнайома жінка

У мене була чудова родина – я, мамуся, татусь. Ми багато часу проводили разом, гуляли у парку, каталися на атракціонах, влаштовували пікніки. Але в один день все змінилося. Мені тоді, здається, було тільки 5 років. 

Досі пригадую, як голосно кричала мама, а тато збирав всі свої речі. Виявилося, що у нього була інша жінка та дитина. Я не розуміла, чому мама так сердиться, адже у мене може бути братик чи сестричка. Спершу татко щосуботи приїжджав до мене у гості, міг інколи забрати зі школи. Але потім немов зник з мого життя, не відповідав на телефонні дзвінки. Я почала помалу забувати про його існування. 

Тоді я з головою занурилася у навчання. Щодня приносила додому хороші оцінки, вчителі мене хвалили, брала участь у всіх олімпіадах. Думала, що хоча б на випускний тато зможе приїхати. Але дарма, його не було. Тільки прийшла мама з новим чоловіком – Петром. 

Я не мала нічого проти Петі, але мама занадто багато часу приділяла новим стосункам. Та і чоловік завжди намагався мене перевиховати, ми з ним часто сварилися. Досі пригадую той вечір. Останній день літа, я приходжу додому та бачу велику сумку з речима. Там були мої капці, взуття, халат та навіть зубна щітка.

– Знаєш, мені вже набридло, що ти перешкоджаєш моєму щастю! Тобі 17 років, вже доросла та зможеш про себе самостійно подбати. Я з самого дитинства про тебе піклувалася. Так що тепер моя черга влаштовувати особисте життя, – сказала мама та показала мені пальцем на двері. 

Я довго оплакала, просила маму змінити свою думку. Але тут в розмову втрутився Петро. Він просто викинув сумку у під’їзд.

– Забирайся геть! – кричав чоловік та грюкнув дверима. Він навіть забрав у мене ключі від квартири, щоб я не сміла приходити. 

На щастя, у мене була заначка. Я викликала таксі та поїхала до тата. Знала його нову адресу. Тремтячою рукою постукала у двері. 

– Доню, це ти? Почекай, я зараз до тебе вийду, – сказав татусь.

Видно, що він зовсім не очікував мене зустріти на порозі квартири. Ми вийшли у двір та сіли на лавочку.

– Зрозумій, я зараз живу з Аллою, це її квартира. Вона буде категорично проти, щоб приймати таких гостей, як ти. Тим паче ми зараз хочемо робити ремонт, у нас маленька дитина і грошей ледь вистачає на комунальні послуги. Я просто не маю можливості ще й тебе утримувати. 

Я не знала, що відповісти. У той момент я почувалася сиротою, хоча батьки були живі. 

– Тримай, ось тобі 200 гривень на перший час. Це все, чим я можу тобі допомогти, – сказав тато та пішов геть. Він навіть не обійняв мене на прощання. 

Я не пам’ятаю, скільки часу сиділа на лавочці. Згадала, що моя найкраща подруга орендує невелику квартиру та пропонувала жити разом. Мовляв, удвох буде веселіше. 

– Привіт, Соню, а твоя пропозиція щодо квартири ще актуальна?

– Так, приїжджай, зараз тобі смс-кою надішлю адресу. А що у тебе з голосом? Ти плакала?

– Все добре, потім розкажу. Тільки у мене обмаль грошей, не знаю, чи вистачить заплатити навіть за комунальні послуги…

– Не переймайся, я щось придумаю.

Так ми почали жити разом. Інколи здавалося, що Соня – моя сестра. На щастя, я вступила на державну форму навчання та стипендії вистачало на всі витрати. Завершила університет з червоним дипломом, влаштувалася на хорошу роботу за спеціальністю. Однак, за всі ці роки ні мама, ні тато мене навіть з іменинами не привітали. Та і я вже забула про них. 

Згодом зустріла свого чоловіка Олега, він був знайомим Соні. Спершу ми просто товаришували, але вже через місяць дружба переросла у стосунки. Ми швидко почали жити разом, а на річницю він зробив пропозицію руки та серце. То ж ми почали готуватися до весілля. 

– Слухай, ти скоро станеш моєю дружиною, але я ще досі не знайомий з твоїми батьками? І не треба казати, що ти сирота, адже Соня казала, що ти з повної родини, – запитував чоловік. Він досі нічого не знав про той вечір.

Річ у тому, що Олег – сирота, виріс у дитячому будинку. Я вирішила нарешті розповісти йому всю правду. 

– Я розумію, що ти маєш повне право на них сердитися, але вже стільки років минуло. Батьки – це найбільше щастя у нашому житті. Так, ми не ідеальні, можемо помилятися. Однак, завжди заслуговуємо на другий шанс, – сказав Олег та ніжно обійняв мене. 

Я довго думала над цими словами. Чесно кажучи, я інколи дуже сумувала за старенькими. Тому наступного ранку ми вже їхали на знайому адресу. Нічого не змінилося – ті двері, качелі та лавочка. 

Тремтячою рукою постукала, довго ніхто не відчиняв. Здається, що нікого не було. А раптом мама вже там не живе? Кудись переїхала. Або навіть гірше… Почула, як хтось тихо крокував до нас. 

– Вітаю, а ви до кого? – сказала літня жінка. 

Я ледь впізнала маму – зморшки, сивина, але такі ж радісні очі. 

– Мамо, це я… Твоя донька, – тихо відповіла. 

Декілька секунд ми просто мовчали. А тоді мама міцно мене обіцяла та почала плакати. З кухні вийшов він – тато. Також сивий дідусь, який спирався на милицю. У той момент здавалося, що я навчилася заново дихати. Немов камінь з серця впав. 

Нас з Олегом запросили на кухню та пригостили смачним чаєм. Виявилося, що декілька років тому Алла прогнала тата з квартири, а мама все-таки не знайшла щастя з Петром. І одного дня вони випадково зустрілися та вирішили знову жити разом. 

– Ми боялися, що ти нас навіть на поріг не пустиш. Тоді стільки болю завдали, соромно було навіть на очі показуватися. Тому щодня молилися за твоє щастя, донечко, – тихо відповіла мама.

Вже через місяць татусь вів мене під вінець. Помітила, що майже все весілля вони витирали сльози щастя. Здійснилася моя дитяча мрія – батьки знову разом та у мене є родина. А скоро на них чекає справжній сюрприз – онук чи онучка. 

А ви б дали другий шанс таким горе-батькам? Чому? 

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

Daryna

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Adblock
detector