Ми з чоловіком живемо за містом, тут маємо великий двоповерховий будинок. І коли донька вийшла заміж, то привела зятя в нашу хату. Ми віддали молодятам другий поверх, там є простора спальня, ще одна гостьова та балкон. З приданого Василь приніс тільки постіль, матрац та домашні капчики.
От ми сподівалися, що Василь себе проявить як хороший господар, буде нам допомагати в хаті. Бо вже весна, роботи біля дому та на городі багато. Треба і розсаду посадити, дерева побілити, зрізати сулі гілки, все поприбирати.
Вам сподобалася історія? Читайте більше у нашому телеграм-каналі: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Однак, все, що зробив Василь за цей місяць – тільки виніс сміття і все. Раз Петро попросив його вивезти деякі речі, то зять почав нарікати:
– Я не буду цей непотріб у машину ставити, ще весь багажник зіпсується. І бензин дорогий!
Тому довелося самотужки вивозити сміття з хати. Донька на таку нахабну поведінку чоловіка закривала очі та всіляко його виправдовувала:
– Мамо, ну Вася на роботі працює, втомлюється. Хай краще відпочине, та допомога нікуди не дінеться.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Мені через такого зятя було соромно навіть сусідкам в очі дивитися. Бо всі ж бачили, поки ми з чоловіком на городі працювали, Василь собі каву на балконі пив. Ну що сказати, дуже мені “пощастило” з таким помічником.
Ми з чоловіком ще не вийшли на пенсію, також працюємо. Але знаходимо час, аби за будинком доглядати, прибирати. Донька, звісно, допомагає. Але це якийсь цирк просто виходить – всі трудяться, крім Василя. Наче ми йому тут якісь прислуги.
Декілька днів тому у нас зламалася пральна машинка. Ще й нікого вдома не було, вода потекла та залила всю кімнату. Добре, що я вчасно додому повернулася та встигла прибрати весь той потоп.
Труси, шкарпетки та якісь рушнички кухонні ще можна помити з милом у раковині. Однак, нас у хаті живе четверо людей, відповідно, такого великого одягу назбиралося чимало. Ну не буду я милом терти джинси чи гольфики.
Тому вирішили з чоловіком купити нову пралку. Ціни зараз на побутову техніку трохи “кусаються”, у нас поки нема таких грошей.
– Василю, в нас пралка зламалася, треба нове купити.
– І чому ви мені про це говорите.
– Як чому? Можеш поїхати в магазин, щось нормальне вибрати. Але щоб не дуже дороге.
– А чому це я повинен вам техніку додому купувати, ще й таку дорогу? Це ваша хата!
Петро так розлютився, що аж чашку об підлогу розбив:
– От я ти взагалі смієш таке говорити? Ми тебе прийняти в родину, як рідного сина, дали дах над головою. А ти зараз відмовляєшся допомагати?
– Ну не тільки я буду користуватися цією пралкою, можу вам гроші у борг позичити.
Ох, який тоді скандал був, я досі не можу ці сварки спокійно згадувати. Мені навіть здалося, що от-от і чоловіки взагалі почнуть битися.
Василь того ж вечора зібрав всі свої речі та поїхав до батьків. А донька плаче, каже, що це ми винні, що через нас Василь взагалі може її покинути.
А я не знаю, як взагалі реагувати на таку поведінку доньки. Ні зі мною, ні з чоловіком не говорить, навіть не вітається зранку. От що нам далі робити? Хіба донька не розуміє, що її Василь справжній трутень та нероба?
Підпишіться на автора у нашому телеграм-каналі, де знайдете нові життєві історії: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
– Син сказав, що в санаторій мене везе! Та вже третій місяць додому не забирає! – Коли я нарешті знайшла дядька – його було не впізнати
Лікар ошелешив запитанням. Цікавився, чи син у нас всиновлений. А я й гадки не мав, яку таємницю від мене приховувала дружина
Щойно я отримала виплату через загибель чоловіка, мені подзвонила мама. Сказала, що знає, що я маю робити з грішми
Раптом пазлик у моїй голові нарешті склався. От чому Славік так мене переконував поїхати на заробітки…
8 років тому моя подруга забрала чоловіка з родини. А нещодавно сама приповзла на колінах пробачення замолювати – очевидно, що Бог покарав її за такий гріх. Я була вражена, коли почула її розповідь про Романа
Мама навіть не спитала, прийняла в себе родичів переселенців. Вони так їй голову задурили, що вже мене знати не хоче
Через 10 років вирішила провідати стареньких батьків. Однак, на порозі мене зустріла незнайома жінка
– Як ти хочеш молодого й гарного чоловіка – мусиш йому догоджати! – Після року життя з Іваном я зрозуміла одну важливу істину
Моєму синові 26, а його нареченій аж 34! І на цьому сюрпризи долі не закінчуються. Коли я почула ще про дитину, то одразу сказала – ніякого благословення на шлюб не дам!
