Коли ми з Катею одружились, то не мали власного житла, тому почали жити з її батьками. У них двокімнатна квартира у місті, а мої живуть в селі.
Спершу все було добре, мої батьки передавали нам продукти, які їли всі й ми платили половину комуналки. Та батьків Каті це не влаштовувало, вони вважали, що абсолютно все маємо оплачувати лише, бо ж квартира їхня.
Я з Катею працювали й відкладали гроші на власне житло, бо життя у приймах мені ставало все нестерпнішим.
Життя помалу йшло, у нас були свої плани та мрії. Ми збирались переїжджати в орендовану квартиру. Все змінилось, коли я отримав повістку. Не скажу, що я цьому зрадів, але й бігати ховатись теж не хотів.
Коли я поїхав на війну, Катя лишилась жити із батьками, щоб не бути наодинці. Я телефонував за кожної можливості. Гроші надсилав дружині, аби вона їх відкладала.
За півтора роки служби вдома я був тричі. Катя щоразу раділа, коли я приїжджав і плакала як їхав. Тесть з тещею ніяких емоцій не проявляли. Здавалось, що я взагалі їм заважаю і вони чекають, коли я поїду.
Згодом я отримав поранення. Тоді й зрозумів, як батьки дружини ставляться до мене насправді.
Коли ми йшли на завдання снайпер поцілив мені в руку, а згодом збив каску з голови. Досі не знаю як я лишився живий.
Зараз я перебуваю на лікуванні та чекаю тривалої реабілітації. Мені вже зробили три операції, але рука ще й досі не функціонує.
Катя підтримує мене та завжди поряд. Тесть із тещею дуже не задоволені тим, що я вдома зараз.
Одного разу, коли я прийшов додому з лікарні ночувати, то почув розмову тещі з дружиною.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
– Для чого тобі цей інвалід? Ти подивись на його руку, він же нічого не зможе вдома робити – казала теща.
– Мамо, годі. Артем пройде лікування та реабілітацію і все буде добре – захищала мене дружина.
– Ти ще ж молода, знайди собі нормального чоловіка. Він все, що отримав під час служби, витратить на себе та й по всьому.
– Мені головне, що Артем живий, а все решту ми наживемо.
– Краще б він там загинув і не заважав нам жити.
Я після цих слів увійшов до кімнати, де вони розмовляли.
– Катю, збирайся, ми їдемо – сказав я. – Не хочу бути тут ні секунди.
– Куди? – дивувалась дружина.
– Я взяв нам квартиру в іпотеку, тому житимемо там і помалу виплатимо. Нехай твоя мама не хвилюється, що я все на себе витрачу.
Ми швидко зібрались і поїхали. Теща сиділа мовчки і не сказала жодного слова, поки ми збирали речі.
Я й досі проходжу лікування, але живемо ми окремо і ніхто мені не вказує, що робити і як жити.
Спілкуватись з батьками Каті я не хочу, їй же не забороняю цього робити. Та допомоги від мене нехай не чекають, в разі чого.
Що б зробили ви?
Я втекла закордон від чоловіка-пияка. За 8 років заробила грошей та й планую повертатися додому. Але родичі дізналися про це і хочуть нас помирити!
Своїх батьків я віддала у будинок для пристарілих. Нехай ними там спеціально навчені люди займаються. А я вже втомилася!
– Візьми ці продукти і назад своїй мамі відвези! Інакше я псам їх віддам! – Коли я побачила гостинці від свекрухи – не втрималась
Я вийшла заміж за свого свекра і не жалію. Ви суворо мою сповідь не судіть, я поясню чому так сталося
Нещодавно тато вдруге одружився. І, чесно, не очікувала, що нова жінка його так поміняє. На мене та онука татові просто нахчати. Невже якась нова коханка важливіша за рідну доньку?!
Від вибуху мій будинок під Києвом наче вітром знесло. Та я знав – це розплата, на яку заслуговую
Ми відкладали гроші на штучне запліднення. Та коли я вирішила їх розміняти – побачила, що в скриньці порожньо. Я нічого не розуміла
– Дівко, ти що, береги попутала? Яке весілля в сестри? А хто на полі картоплю збиратиме?!
– Доню, я ж не хотіла хворіти, я не навмисно! – Я плакала в трубку, а донька мовчала. А тоді сказала слова, які я ніколи не забуду
