Свого Богдана я дуже кохала. Він завжди до мене гарно ставився, а вже через місяць знайомства привів мене у свою сім’ю. Для мене це було так незвично. Я зростала сама з мамою, більше рідних не мала. А тут вдома у мого хлопця було повно людей. Його батьки, бабуся, брат з дружиною й дітьми, молодша сестра з кавалером. Стояв такий галас.
– У вас якесь свято? – спитала я.
– Та ні, так завжди. Ми дуже дружні, так нас батьки виховали. Завжди один одного підтримуємо.
– Це так добре! Завжди мріяла про велику сім’ю.
І так було щоразу, коли ми приходили – багато людей, галас. Згодом старший брат Богдана – Захар, почав просити, аби ми сиділи з його дітьми. Ми ніколи не відмовляли. А тоді нарешті відбулось наше весілля. Гучне на 150 осіб. Майже всі запрошені збоку Богдана, його далекі родичі, друзі сім’ї, котрих навіть мій коханий ніколи не бачив. Та я вже не сперечалась. Так вийшло, що з того, що нам подарували, ми й оплатили ресторан і все необхідне.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Ми оселились з моєю мамою, адже вона сама в трикімнатній квартирі. Обидвоє працювали, тому доволі скоро придбали власну автівку. Все наче добре було, але ми ніколи не відпочивали самі. Кожні вихідні їхали до свекрів.
– Ну, ми ж з твоєю мамою живемо, то мусимо й моїм батькам увагу приділяти.
Це б нічого, якби не той факт, що щоразу стіл у батьків Богдана не накривався нашим коштом. Чоловік купував усі продукти, а ще вино й коньяк. За раз витрачав щонайменше три тисячі.
– А чому більше ніхто нічого не приносить?
– Ну, зрозумій, в Захара діти, йому важко, а Надя ще не заробляє. Батькам важко. У нас завжди так заведено було – хто може, то й купує.
З часом я помітила, що всі продукти додому купую я, комунальні – мама оплачує. А гроші чоловіка кудись зникають. Вирішила я все те контролювати. Почала випитувати:
– А де твоя зарплата?
– Та там 8 тисяч залишилось.
– А решта де?
– Та батько попросив, їх треба терміново плитку замінити.
Місяці минали. І щомісяця Богдан казав, що то брат його позичив, то сестра, то батько. Згодом Надя ще й заміж зібралась. Так саме мій чоловік давав гроші на весілля. Тоді ми й вперше серйозно посварились.
– Це ненормально. Твої батьки мають оплачувати весілля, а не ми.
– Але в них нема таких грошей!
– І що тепер? Нехай тоді майбутній чоловік Наді про це думає.
– Ми сім’я! Мені б теж допомогли, якби треба було.
– Щось я не пам’ятаю, щоб нам хтось допомагав!
Під час наступного візиту до свекрів я не витримала. Просто за столом сказала:
– Мабуть, ми більше не зможемо і продукти купувати і усім завжди гроші давати. Ми ж не мільйонери якісь!
Свекри дивились здивовано. А тоді Антон Петрович покликав мене допомогти на кухні.
– Дитино, ти маєш дещо розуміти!
– Що саме?
– Якщо хочеш зберегти сім’ю, поважай наші правила. Ми завжди підтримаємо один одного. Це святе!
– А в мене таке враження, що гроші тягнуть лише з нас!
– Не вигадуй. Буде треба вам, то й вам дадуть!
Вдома чоловік влаштував мені скандал. Сказав, що я виявила неповагу до його рідних і це неприпустимо. Ми посварилися і Богдан пішов до батьків.
Та минув тиждень і він повернувся, почав благати про прощення, казав, що більше не віддаватиме гроші постійно. Я кохала чоловіка, тому пробачила. Ми тоді вирішили, що почнемо думати про дитину і наше майбутнє.
Минув рік і я так і не завагітніла. Ми обстежились. Лікар сказав, що треба робити штучне запліднення. Тоді ми почали збирати гроші на цю процедуру. Та так сталося, що саме народила Надя. Вона дедалі частіше дзвонила Богдану і просила в нього гроші.
– Сестрі треба допомогти коляску купити.
– Це дуже дорого. Ти ж знаєш, ми не можемо. Нехай шукає вживану, їх повно продають.
Згодом Надя ще на щось просила. А тоді вже й свекруха дзвонила.
– У вас дітей нема, чому допомогти не хочете?
– Якщо гроші роздавати будемо, то їх і не буде!
Я думала, що родичі чоловіка все зрозуміли. Минув час і ми вже мали назбирати потрібну суму на процедуру. Я вирішила перерахувати гроші, розміняти, бо ми в доларах тримали. І ось я зазирнула у скриньку, а там 200 доларів і все. На хвилину мені стало зле. Подзвонила Богдану.
– Де гроші? Нас що, обікрали?
– Вибач, я мусив Наді дати, їй дуже треба було, вона в борги залізла.
Я не вірила своїм вухам.
– Це ж на дитину! Це важливо!
– Дитини ще нема, а сестра в мене є. Я не міг допустити, щоб вона бідувала.
– То до неї і йди!
Я вигнала чоловіка. Потім мені дзвонили свекри, кричали, звинувачували. Та мені було байдуже. Богдан багато разів назад просився. Але так доля склалася, що вже через два місяці я зустріла іншого хотіла розвіятись і забутися. І в першу ж ніч завагітніла. Спочатку злякалась, я ж зовсім не знала свого партнера. Та потім виявилось, що Андрій прекрасна людина, і він так зрадів, що стане батьком. Зараз я невимовно щаслива, маю дитину і чудового чоловіка. А життя з колишнім і його родичами згадую, як страшний сон.
А іншим раджу не робити моїх помилок, якщо бачити, що хлопець дуже прив’язаний до рідних – тікайте! А що ви про це все думаєте?
Я втекла закордон від чоловіка-пияка. За 8 років заробила грошей та й планую повертатися додому. Але родичі дізналися про це і хочуть нас помирити!
Своїх батьків я віддала у будинок для пристарілих. Нехай ними там спеціально навчені люди займаються. А я вже втомилася!
– Візьми ці продукти і назад своїй мамі відвези! Інакше я псам їх віддам! – Коли я побачила гостинці від свекрухи – не втрималась
– Краще б він на війні загинув і не заважав нам жити – сказала моя теща.
Я вийшла заміж за свого свекра і не жалію. Ви суворо мою сповідь не судіть, я поясню чому так сталося
Нещодавно тато вдруге одружився. І, чесно, не очікувала, що нова жінка його так поміняє. На мене та онука татові просто нахчати. Невже якась нова коханка важливіша за рідну доньку?!
Від вибуху мій будинок під Києвом наче вітром знесло. Та я знав – це розплата, на яку заслуговую
– Дівко, ти що, береги попутала? Яке весілля в сестри? А хто на полі картоплю збиратиме?!
– Доню, я ж не хотіла хворіти, я не навмисно! – Я плакала в трубку, а донька мовчала. А тоді сказала слова, які я ніколи не забуду
