Хлопець сидів на лавочці в парку. Деякі перехожі кидали йому в паперовий стаканчик одну гривню чи декілька копійок, а той на знак подяки повільно хитав головою.
Думав, що після університету зможе знайти чудову роботу, стане директором великої корпорації, відкриє власний бізнес. Але життя – річ жорстока. І зараз у його кишені старої куртки тільки 10 гривень. Нема ні дому, ні родини, ні роботи. Де шукати то щастя? Чому все проти нього?
– Агов, хлопче, ти чому тут сидиш? Холодно на дворі.
Біля хлопця на лавку сів літній чоловік. Він був одягнений у шубу, дорогі черевини та на руці виблискував новенький “Ролекс”. Зазвичай до таких людей, як цей хлопець, ніхто не підсідає, навіть більше – намагаюся уникати, обзивають поганими словами.
– Не знаю. Мені нема куди йти…
– Це не відповідь для мене.
– Я не знаю, чесно. У мене нічого нема на цьому світі.
– Знаєш, хочу тобі дещо сказати. Ну є корабель. Він долає океан, його бурхливі води, потрапляє у шторм. Однак, рано чи пізно припливе до порту. Це його мета – кінцева точка. А яка у тебе точка? Ти хоча б раз думав про неї?
Раптом він почав голосно кашляти. Судомно хапався за горло.
– Пігулки… Ліва кишеня, синя банка, – жадібно хапав повітря.
– Пане, вам погано? Швидку, будь ласка, людині погано! Зателефонуйте у 103, прошу!
Вже через декілька хвилин навколо лавочки зібралися медики та тримали чоловіка на носилках. Хлопець намагався дізнатися хоча б якусь інформацію про адресу лікарні чи ім’я цього чоловіка.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
– Ану забирайся, волоцюго! – крикнув фельдшер та штовхнув хлопця з такою силою, що він упав на землю. Ввімкнули сирену та поїхали геть.
Відтоді минув місяць. Хлопець тинявся біля сміттєвих баків. Можливо, що зможе знайти якесь гниле яблуко або ж буханку черствого хліба? Грошей вистачило тільки на теплий чай в апараті. Раптом біля нього зупинилася велика чорна автівка з тонованими вікнами.
– Заберіть його у машину, – сказав знайомий голос.
Дебелий охоронець підійшов до хлопця, взяв його за руку та підвів у салон.
– Вітаю. То виходить, що ти мій ангел-охоронець, так? – радісно сказав незнайомець.
Хлопець одразу його впізнав.
– З вами все гаразд? Вам тоді так стало погано, я злякався.
– Нормально, серце інколи полюбляє такі сюрпризи мені влаштовувати. Дякую тобі за допомогу.
– Пусте..
– Тебе як звати?
– Юрка.
– А я Мирон Павлович. Словом, хочу тобі віддячити за поміч. Тому ми зараз поїдемо в особливе місце.
Через тоновані вікна Юра бачив тільки дерева та красиві будинки. Автівка заїхала до великої садиби, яка була огороджена квітами. Охоронець відчинив двері та провів хлопця у будинок.
– Що ж, знайомся, це твій дім. Житимеш тут. Покоївка покаже тобі кімнату. А через 30 хвилин чекатиму тебе за вечерею.
Юра повільно обійшов ванну кімнату. Набрав по самі вінця теплої води та занурився з головою. Можливо, що це просто сон?Зараз він прокинеться, а навколо знову парк, лавочки?
Ні, він досі у будинку. На гачку висить теплий халат, біля столика – капці. А на дивані обережно поскладані нові джинси та светр. Юра присів на узбіччя та затулив руками обличчя. Невже це відбувається зараз?
– Я не знаю, що сами ти любиш, тому попросив кухаря приготувати перше, друге, закуску та ще й десерт. Ти голодний, правда?
– Так..
Юра не міг пригадати, коли востаннє куштував такі смачні страви. У дитячому будинку для нього звичайна пісна гречка була справжньою розкішшю.
Пан Мирон влаштував хлопця до себе на фірму. Виявилося, що Юра добре знає математику, колись брав участь в олімпіадах та різних конкурсах. Він допоміг чоловікову вивести бізнес на новий рівень, примножив капітал та зумів подолати всіх конкурентів на ринку.
– Сьогодні з Польщі прилітає моя донька Аня. Потрібно, щоб ти її зустрів в аеропорті.
Вже через годину Юра стояв на парковці та чекав дівчину. І до нього вийшла красива брюнетка. Мила посмішка, сяючі очі. “Вау, ось це так дівчина” – промайнула думка в голові.
По дорозі додому вони розговорилися. Дівчина виявилася не тільки красивою, але й розумною. Вона закінчила навчання у Польщі з червоним дипломом та приїхала до батька, щоб розвивати бізнес.
– То ми типу партнери? – пожартувала дівчина.
Але згодом хлопець зрозумів, що кохає Аню. І у дівчини були взаємні почуття. Тому вже через рік вона стояла у красивій білій сукні, а пан Мирон вів її під вінець до Юрка.
Вчора Мирон Павлович з Юрою гуляли у знайомому парку. Тепер у них з’явився третій співрозмовник – Мишко. Хлопчик, правда, знав тільки одне слово “агу”.
– А пам’ятаєш, як саме на цій лавці я розповів тобі історію про корабель? – згадав дідусь.
– Так..
– І яка ж твоя кінцева точка? Де твій порт?
– Мій порт – це родина. Ви, кохана жінка та маленький син… – тихо відповів Юрко.
А ви вірите, що наші вчинки повертаюся сторицею? Чому? Пан Мирон вчинив правильно?
Коли дружина привезла до мене в Бельгію дітей, я її не впізнав. Невже це я з нею таке зробив?
Я втекла закордон від чоловіка-пияка. За 8 років заробила грошей та й планую повертатися додому. Але родичі дізналися про це і хочуть нас помирити!
Після того, як я переспав з молодою співробітницею – зрозумів, що ніколи не зможу піти від дружини…
Своїх батьків я віддала у будинок для пристарілих. Нехай ними там спеціально навчені люди займаються. А я вже втомилася!
– Візьми ці продукти і назад своїй мамі відвези! Інакше я псам їх віддам! – Коли я побачила гостинці від свекрухи – не втрималась
– Як була в ліжку з хлопцем, то тобі не боліло? Терпи, не репетуй, бо кину все — і народжуй як вмієш, – примовляла акушерка
Нещодавно тато вдруге одружився. І, чесно, не очікувала, що нова жінка його так поміняє. На мене та онука татові просто нахчати. Невже якась нова коханка важливіша за рідну доньку?!
Сваха захотіла святкувати 50 років вдома. Я приходжу – а стіл порожній. Виявилося, що пані Валя мала свій план, як “нагодувати” гостей! Я шокована її нахабною поведінкою!
Від вибуху мій будинок під Києвом наче вітром знесло. Та я знав – це розплата, на яку заслуговую
