Щосуботи вона приходила на обід до племінника і його сім’ї.
Знімала в коридорі крихітні чобітки, виймала з манжети мереживну батистову хустинку, на хвилину оголюючи потворно розпухлу кісточку на тонкому старечому зап’ясті, промокала сухий ніс з аристократичною горбинкою і проходила на кухню. Там їла незмінний пиріг «Мрія» і йшла довго і ретельно мити руки. За собою залишала нитку запаху сухого листя, просоченого сонцем – улюблені парфуми зі старих запасів. Вона взагалі нагадувала осіннє листя – легке, яке шарудить, бентежно від будь-якого вітерцю.
Вона була самотня – без дітей, без чоловіка, який існував в її житті дуже рано і недовго. Всю її сім’ю становила дружина давно померлого молодшого брата, племінник, його дружина і діти. Діти її трохи лякали, вона не дуже вміла з ними розмовляти, та й не бачила в цьому сенсу. Вони жартували над нею і глузливо називали «тітонька».
Фанні приходила заради спілкування з дружиною брата. Вони обидві були великі інтелектуалки, запоєм читали французькі і німецькі романи в оригіналі, мали однаковий смак в літературі, політиці та в складанні своєї думки. Обидві тонко і зі смаком жартували над спільними знайомими.
Фанні розповідала якісь неймовірні для Радянського Союзу історії про французьку оперу, про Париж, про незвичайні наряди. Іноді брала з собою кілька важких альбомів в оксамитовій палітурці з пряжками, що пахнуть парфумами і повні тонких дам у величезних капелюхах і розкішних сукнях, які кокетливо позують поруч з гральними столиками і білогрудих, напомаджених панів у фраках.
Потім дружина брата померла, а маленька, незмінна Фанні, яка була старша за всіх, потроху почала здавати. Племінник порадився з дружиною і перевіз її до себе. Вона тихенько жила у своїй кімнаті, за давно заведеним розкладом. Перед обідом обов’язково обпікала хліб над газовою конфоркою, щоб убити мікроби, супову ложку тримала у своїй кімнаті під мереживною серветкою, а в ящику стола довго берегла хороший бельгійський шоколад, відламуючи зрідка крихітні шматочки. Тихо жила, тихо, потроху йшла …
Перед смертю злягла і перестала впізнавати навколишніх. Проживала якою своє життя, повільно простягаючи тонку руку до стелі і злегка посміхаючись краями губ комусь добре знайомому, мабуть, тільки їй … Померла легко, уві сні. Просто не прокинулася.
Такий тендітний, запашний осінній листок, випадково залетів з минулого життя ……
Вона не любила розповідати про себе, однолітки давно померли і всім здавалося, що вона завжди була маленькою, акуратною старенькою, з батистовою хусточкою в манжеті. Тільки рідні знали, що вона була блискучим хірургом, пройшла дві війни – Фінську і Вітчизняну. Що проявляла чудеса героїзму, витягуючи на себе поранених прямо під обстрілом. Що найбільш безнадійні випадки – це її робота. Що нагороди не поміщаються на одній стороні жакета.
Генерал, якому вона врятувала ноги від ампутації, шукав її по всьому Союзу, щоб на колінах зробити їй пропозицію. А вона відмовилася, бо її серце належало багатьом людям і своїй професії …
Як вигадливо життя тасує людей у своїй колоді. Як часто ми не знаємо, з ким поруч знаходимося. І як ніжні, тепличні квіти своїм тендітним корінням тримають цю величезну, важку Землю.
Виплачую кредит за квартиру, купую продукти та виховую сина. А чоловік тим часом віддає всю зарплату своїй мамі.
– Ох, любі дітки, обирайте квартиру, котру хочете! Я вам подарую! – На весіллі свекруха так гарно заливала. Та минув рік і вона передумала. Ви не уявляйте, як вона це пояснила
Я приїхала до свекрухи й побачила дітей з зібраними сумками. Спочатку не зрозуміла, що сталося. А тоді малі все розповіли
Знайшла у чоловіка квитки з готелю в Буковелі. Хоча знала, що у ті дати він був “у відряджені”
Я все чекала, що мама гроші з Італії нам привезе, так раділа, що вона приїхала. А вона такий сюрприз зробила, досі не можемо відійти
Вирішила переписати хату на сусідку. Можете думати, що я погана мати, але вважаю, що вчинила справедливо. Діти на це заслужили!
Я 2 тижні прала одяг руками в тазику. Зате у свекрухи новенька посудомийка і холодильник. Хоча чоловік казав, що грошей нема!
Свекруха казала, що я нагуляла Данилка від сусіда. Але коли я пішла робити тест ДНК – то зі сльозами на очах відмовляла від цього!
Мама та подруги радять не розлучатися з чоловіком та перетерпіти зраду. Адже мій Роман на фронті отримує чималі бойові, всю зарплату мені віддає. Але хіба можна через гроші закрити очі на такий підлий вчинок?!
