У мене немає слів! Називається – приїхали на батьківщину!
Маю велику надію, що прочитання цієї історії змусить когось задуматися, і, може бути, змінити свій спосіб життя. Це зовсім нескладно – почати жити інакше. Тільки чомусь мало хто здатний це зробити …
Ми з чоловіком вже досить давно проживаємо за кордоном. Нещодавно змогли вибратися на батьківщину, в гості до моєї мами. На радощах я зібрала всю рідню, і ми вирушили на пікнік, щоб відпочити на природі, з шашликами.
Ми вирішили далеко не ходити – вирушили на галявину, яка знаходиться недалеко від будинку моєї мами. Місце там просто ідеальне – галявина, невеличкий лісок, озеро.
Прийшли на місце.
Польові трави перетворилися в жорсткий високий бур’ян, багато місць випалені або закидані пластиковим сміттям. Я була так розчарована!
Ми ледь знайшли більш-менш чисту галявину біля озера, прибрали сміття та недопалки, щоб можна було сісти, розвели вогонь в мангалі. Шашлик вийшов смачний, але вигляд моєї улюбленої галявини мене пригнічував – все таке брудне, жалюгідне … Озеро – і то помутніло. Зайти в нього поплавати я не ризикнула.
З самого початку я наказала рідним не кидати сміття в траву і кущі, а збирати в спеціальний пакет. Сама перевірила, щоб після нас нічого не залишилося. Вже дуже шкода мені було галявинки.
І я голосно обурювалася, як можна так загадити місце, де самі ж і відпочивають. На виході з галявини в ста метрах є сміттєві баки – невже так важко туди донести?
Коли ми вже збиралися йти, я виявила, що пакету зі сміттям ні у кого в руках немає. Я стала питати, у кого він.
І мама від мене відмахнулася – мовляв, ми вже викинули …
Я здивувалася: «Як викинули, куди?» – «Туди, в очерети. А що, ми крайні? Всі там кидають!» Я дуже сильно стримувалася, щоб не матюкатися. Дістати сміття звідти було вже неможливо – він застряг в очереті над урвищем.
Я усвідомила велику істину: вони заслуговують того, як вони живуть. Вони заслуговують потрісканого асфальту, ліхтарів без ламп, брудних вулиць, смердючих річок, злочинного уряду, жебрацьких зарплат і пенсій.
Їм самим плювати на себе, так чому б уряду не плювати на них? Вони самі себе не поважають – хто буде їх поважати у відповідь?
Це не уряд смітить на вулицях і громить дитячі майданчики. Це не президент краде лампочки і дроти. Я більше не вірю вашим скаргам. Земляки, ви самі собі створили пекло, і вам в ньому жити. Міняйтеся самі, тоді вимагайте іншого ставлення до вас.
Історія припала до смаку?
– У нас малі діти, ви не можете нас вигнати! – Я зробила добро, а зараз розплачуюсь за це. Не повторюйте моїх помилок
Діти зворушили до сліз своїм сюрпризом, коли я приїхала із заробітків. У сина – золоті руки, а у невістки – серце
Майже 30 років я провела на чужині – працювала важко, аби синові купити квартиру та машину, підняти онучку на ноги. Та, як виявилося, вони мене жорстоко підставили з житлом
– Якби не ваша Україна, я б ніколи до Польщі не поїхала! – Я записалась до Лєни на манікюр, бо вона українка, та так пошкодувала
Довго я не могла оговтатися від втрати чоловіка, та тоді прийшла свекруха й ошелешила мене. Такого від неї я не чекала
В усіх моїх бідах винна моя мама! І я кажу це цілком серйозно! 16 років тому вона мене з Аллою розлучила і з того все й почалось
– Якщо ти мені бажаєш щастя, то підтримаєш! – Я сподівався, що батьки мене зрозуміють, та вони почали проти мене бунт
Втекла з Харкова до рідної хати на Рівненщину. Хто ж знав, що хлібом-сіллю мене ніхто й не збирався зустрічати
– Я ж ще не стара і цілком здорова! – Коли я розповів мамі про свій план, вона страшенно образилась і тепер не хоче зі мною говорити
