Мій чоловік з багатодітної родини – він старший, 2 молодші брати та 2 сестрички. Звісно, родина його не жила на широку ногу. Вони нікуди не їздили відпочивати (навіть в Одесу), купували одяг на секондах, а шоколадка для дітей була тільки на свята.
Андрій після 9 класу поступив до Львова, у коледж. Потім в університет, але заочно, бо тоді вже працював. Ми з ним познайомилися у спільного друга на дні народженні. Андрій мені одразу дуже сподобався, поводився, як кавалер, додому провів. Так, він у мене також закохався, але боявся, що я його не прийму. Адже мої батьки заможні, я єдина дитина у родині. Ну, самі розумієте, ця фінансова прірва між нами була велика.
Однак, чоловік старався. Ми разом орендували квартиру, почали жити разом. Я бачила, як йому важко, але Андрій не жалів гроші мені на манікюр, на кафе та кінотеатри. В нашій родині я також добре заробляю, але чоловік не хотів приймати мої гроші. Все казав, що він у родині головний і повинен забезпечувати мене.
Потім у нас справи пішли у гору. Мій Андрій достатньо заробляє, ми купили нову квартиру та машину. Але є дещо, що мене дуже дивує та навіть ображає – його батьки. Спершу я думала, що до мене так холодно ставляться, як до невістки. Ну в пані Олени є великий город, а вона ніколи нам нічого з села не передавала.
Та потім я зрозуміла, що це їх нормальна поведінка. Постійно щось просити, але нічого натомість не давати.
Ми щотижня приїздили у гості, привозили їм великі пакунки з продуктами. Там були і макарони, і крупи, і якась консервація, овочі, фрукти. Тільки от свекруха з порогу дістане пакет і все несе до холодильника. Ми могли тільки чаю випити чи кави з пакетика.
Навіть коли я народила, то свекри вже під пологовим дали Андрієві список з продуктів. І хоча б могли запропонувати допомогу, поняньчитися з малюком. Ні. На 3 день після виписки чоловік поїхав до села, бо свекрусі терміново треба було відвести всі-всі-всі продукти. Додому він, звісно, повернувся з порожніми руками. Для внука навіть нічого не поставили.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Я старалася з розумінням до цього віднестися. Так, це його батьки, так, про них треба піклуватися. Але це все виглядало дуже негарно з їх боку. Наче ставилися до Андрія, як до власного раба, принеси і подай.
Тому минулого тижня ми навмисне нічого не купили батькам. Ну от перевіримо, чи добре вони нас приймуть у гості без пакетів.
– Сину, а де та ковбаса, яку я просила купити? Ще не дістав з машини?
– Мамо, ми не встигали ніяк заїхати в магазин.
– Як то? Ні ковбаси не купили? Навіть макарони? А олія?
Андрій похитав головою “ні”. То свекруха дуже на нас образилася та не говорила до вечора.
– Сину, той, у мене телефон зламався, дивися.
– Я відвезу в ремонт, десь через декілька днів мають полагодити
– Який ремонт, та дивися, тут вже кнопки не працюють. Нащо лагодити? Мені от казали, що то є нові телефони такі. Треба мені купити.
Ніхто не запитав “як справи”, “як малюк”, “як ви самі”, “не хочете чаю”? Тільки чули “нам треба те, нам треба се”. Я не витримала та сіла в машину з дитиною. Андрій ще хвилин 10 про щось сперечався з батьками, емоційно розмахував руками. Але потім прийшов, гучно грюкнув дверцятками та поїхав геть.
Вчора до мене зателефонувала свекруха. Я наївно сподівалася, що вона захоче помиритися, попросить вибачення:
– Слухай, тут Маринка, молодша, хоче до Львова поступати. То ж літо скоро.
– Вітаю. І що ви від мене хочете?
– Та аби вона у вас ці 4 роки жила.
Я одразу кинула слухавку та заблокувала номер. Ні, такі люди, як мої свекри ніколи не зміняться. Вона постійно думають, що ми їм щось винні. То продукти привези, то телефон купи, то сестру пусти жити у квартиру. А нам ніхто не допомагав ні з ремонтом, ні з малюком. Я не кажу про гроші, а про елементарну повагу та турботу.
Андрій також сказав, що Марина не житиме з нами. Всі на нас образилися, навіть далекі родичі зі сторони чоловіка.
Дівчина вчинила правильно? А що б ви зробили на її місці?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
– У нас малі діти, ви не можете нас вигнати! – Я зробила добро, а зараз розплачуюсь за це. Не повторюйте моїх помилок
Надя помітила свого чоловіка. Він ніс красивий букет до лікарні. Однак, оминув її стороною та підійшов до незнайомої жінки.
Діти зворушили до сліз своїм сюрпризом, коли я приїхала із заробітків. У сина – золоті руки, а у невістки – серце
Майже 30 років я провела на чужині – працювала важко, аби синові купити квартиру та машину, підняти онучку на ноги. Та, як виявилося, вони мене жорстоко підставили з житлом
– Вітаю молодят та гостей. Мене ніхто не запрошував, але я не могла не прийти, щоб не сказати це! – почала промову Софія
– Якби не ваша Україна, я б ніколи до Польщі не поїхала! – Я записалась до Лєни на манікюр, бо вона українка, та так пошкодувала
Довго я не могла оговтатися від втрати чоловіка, та тоді прийшла свекруха й ошелешила мене. Такого від неї я не чекала
Невістка у Болгарії з дітьми відпочиває, а я на останню тисячку продукти купую. Ось така у мене “щаслива” старість
Втекла з Харкова до рідної хати на Рівненщину. Хто ж знав, що хлібом-сіллю мене ніхто й не збирався зустрічати
