Я виїхала до Польщі два роки тому, раніше на Київщині жила. Дуже важко ми тікали, окупанти зовсім поруч були, нас постійно обстрілювали. Спочатку ми дісталися Львова, а тоді мій чоловік Петро сказав.
– Ви їдьте далі, за кордон, а я на війну піду! Так треба!
Ви не уявляєте, як важко було прийняти це рішення. Та я дивилась на своїх дітей і розуміла, що треба їхати.
Ми пройшли всі кола пекла, спали в спортзалі, та врешті мене відправили в Вроцлав. Там нас прийняли одні добрі люди, виділили дві кімнати в цокольному приміщенні. Лише я знаю, як я важко працювала, ще й курси відвідувала. За всі ці місяці жодного разу не думала про себе. Не купувала нічого собі, не відвідувала салони краси.
Та ось скоро в мене ювілей 35 років, святкувати не буду, але дуже хотіла принаймні мати гарний вигляд і піти з дітьми в ресторан. Довго шукала, куди записатися на манікюр і зачіску, ці послуги дуже дорогі в Європі. Та врешті в якійсь групі наших в Польщі знайшла контакти Єлени, українки. Відразу їй написала.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Щойно я увійшла в її кабінет – мені стало зле. Там лунав російський шансон. Я ще подумала, вона ж молода, як таке можна слухати. Та потім, на мою голову, Лєна увімкнула сучасну російську попсу. Вирішила змовчати, адже дуже хотіла манікюр, а шансів записатись до когось іншого не мала.
– Хіба ви не українка?
– Українка, я з Маріуполя.
– Через війну переїхали?
– Ну, конєшно! Мой дом разбамбілі!
– Це жахливо! Скільки ж біди наробили москалі.
– Чого це москалі? Це бендери! Рускіє нас спасті хатєлі!
– Як?
Вона вже почала працювати, і я не знала, що робити. Подумала, а що як я щось не так зрозуміла?
– Як-як, а ось так! Це українці війну розпочали, а всім брешуть. Не треба було тих майданів, жили ж ми добре і з сусідами нормально все було! А ці нацисти все зіпсували!
– Господи, що ж ви таке говорите! Я ж з-під Києва.
– І що, вірите в казки про Бучу, це вигадане шоу для американських ЗМІ? Ото американцям і дякуйте! То їх проєкт!
Я не витримала, вирвала руку в неї та почала збиратись.
– Це жахливо, що ви називаєтесь українкою і таке тут усім розповідаєте. Що про нас подумають? Ще й російською говорите, цю жахливу музику слухаєте! Мабуть, і виплати отримуєте, як переселенка. Чого до Росії не їхали? Нащо сюди припхалися?
– А це вже не ваша справа! Я вільна людина, де хочу – там і живу! Лиш перш ніж йти – заплатіть.
– За що? Це ви мені платити маєте за травму!
Я пішла звідти остаточно розбита. В голові все це не вкладається. І таких, як Лєна ж повно. Як на мене, їх треба виселяти примусово. Не давати їм виплати і будь-які пільги. А ви як гадаєте, що робити з такими тварюками?
– У нас малі діти, ви не можете нас вигнати! – Я зробила добро, а зараз розплачуюсь за це. Не повторюйте моїх помилок
Надя помітила свого чоловіка. Він ніс красивий букет до лікарні. Однак, оминув її стороною та підійшов до незнайомої жінки.
Діти зворушили до сліз своїм сюрпризом, коли я приїхала із заробітків. У сина – золоті руки, а у невістки – серце
Майже 30 років я провела на чужині – працювала важко, аби синові купити квартиру та машину, підняти онучку на ноги. Та, як виявилося, вони мене жорстоко підставили з житлом
– Вітаю молодят та гостей. Мене ніхто не запрошував, але я не могла не прийти, щоб не сказати це! – почала промову Софія
Довго я не могла оговтатися від втрати чоловіка, та тоді прийшла свекруха й ошелешила мене. Такого від неї я не чекала
Невістка у Болгарії з дітьми відпочиває, а я на останню тисячку продукти купую. Ось така у мене “щаслива” старість
Втекла з Харкова до рідної хати на Рівненщину. Хто ж знав, що хлібом-сіллю мене ніхто й не збирався зустрічати
– Я ж ще не стара і цілком здорова! – Коли я розповів мамі про свій план, вона страшенно образилась і тепер не хоче зі мною говорити
