Команда “Пошепки” натрапила на повчальну історію від нашої підписниці, яка показує нам те, як важливо підтримувати своїх близьких, хвалити їх і бути вдячними за все те, що вони для нас роблять. До хорошого людина дуже швидко звикає, тож іноді ми зовсім не помічаємо того, якими холодними є до своїх батьків, друзів, коханих, які з усіх сил намагаються зробити наше життя бодай трошки щасливішим.
От і ця жінка зіткнулася з байдужістю і невдячністю, яка ранить і змушує розчаровуватися в людях. Прочитайте і статтю і напишіть нам в коментарях на Facebook, що б ви порадили їй в цій непростій родинній ситуації?
З самісінького дитинства я дуже люблю святкові застілля великою дружною компанією. Це мені, мабуть, від мами передалося — вона була найбільш щирою господинею, яку я тільки знала.
Столи завжди гнулися від страв, які мама готувала з великою турботою і піклуванням про кожного свого гостя. Вона була справжньою душею компанії. Їй не заважала ні втома, ні погане самопочуття — могла розвеселити навіть стрийка Степана. А це вже рівень! Він у нас був ще тим буркотуном.
Минулися ті безтурботні і веселі часи. Вже й найріднішої давно на світі нема. Але сімейну традицію гучно і радісно святкувати визначні дати я зберегла, як і обіцяла.
Всі Дні народження, ювілеї, іменини родичі вже звикли святкувати в мене вдома. Чоловік цього ніколи не розумів і навіть сердився.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
– Що то за традиції у вас такі? Ти 2 дні поспіль маєш стояти біля плити тільки для того, щоб якийсь дядько Андрій потішився своїм підвищенням на роботі?
– Дмитре, не бурчи! Мені ж нескладно, зовсім навіть навпаки.
– Вони ж тобі ще жодного разу простого людського “дякую” не сказали.
– Не вигадуй! Ти перебільшуєш.
Якою ж дурною я була, коли не слухала свого чоловіка!
Спершу мені перестали пропонувати свою допомогу — все доводилося робити самій, потім перестали дякувати, а згодом взагалі почали критикувати!
– Аню, знову той салат? В тебе фантазія, схоже, взагалі не працює, — сказав за столом мій двоюрідний брат
Всі залилися гучним реготом, а на моїх очах виступили сльози. Хотіла стриматися, проковтнути образу, а потім подумала про себе: “Досить вже це терпіти!”
– Ти правий, Сашко! Я вже втомилася, тому наступного разу святкуватимемо визначну подію у вас. Впевнена, твоя дружина приготує чудову вечерю.
– Еммм, так на черзі ж твої іменини.
– Я вирішила вперше відсвяткувати їх в ресторані. Але запрошуватиму лише тих, хто вміє бути вдячним, тобто свого чоловіка і дітей, — випалила я і єхидно всміхнулася.
В кімнаті стало тихо. Ніхто вже не наважувався щось говорити.
Мені геть не соромно за свій вчинок. Вважаю, що все зробила правильно. Я так намагалася догодити родичам, що зовсім забула про те, чого насправді хочу я.
Тепер відзначатиму важливі дати тільки з тими, кому я дійсно небайдужа.
Чи підтримуєте Ви Аню?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився з нами читач сторінки “Пошепки”.
Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю.
Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть свою історію і команда наших редакторів поділиться нею з іншими читачами. Надсилайте на пошту poshepky.com@gmail.com
– У нас малі діти, ви не можете нас вигнати! – Я зробила добро, а зараз розплачуюсь за це. Не повторюйте моїх помилок
Надя помітила свого чоловіка. Він ніс красивий букет до лікарні. Однак, оминув її стороною та підійшов до незнайомої жінки.
Діти зворушили до сліз своїм сюрпризом, коли я приїхала із заробітків. У сина – золоті руки, а у невістки – серце
Майже 30 років я провела на чужині – працювала важко, аби синові купити квартиру та машину, підняти онучку на ноги. Та, як виявилося, вони мене жорстоко підставили з житлом
– Якби не ваша Україна, я б ніколи до Польщі не поїхала! – Я записалась до Лєни на манікюр, бо вона українка, та так пошкодувала
– Вітаю молодят та гостей. Мене ніхто не запрошував, але я не могла не прийти, щоб не сказати це! – почала промову Софія
Довго я не могла оговтатися від втрати чоловіка, та тоді прийшла свекруха й ошелешила мене. Такого від неї я не чекала
В усіх моїх бідах винна моя мама! І я кажу це цілком серйозно! 16 років тому вона мене з Аллою розлучила і з того все й почалось
Втекла з Харкова до рідної хати на Рівненщину. Хто ж знав, що хлібом-сіллю мене ніхто й не збирався зустрічати
