З Аллою я ще в школі зустрічатися почав. Ми були такі щирі і закохані. Здавалося, що попереду лише щасливе майбутнє і бути інакше просто не може. Мама спочатку не втручалась, але коли я сказав, що ми хочемо разом їхати до обласного центру на навчання і винаймати квартиру, їй це не сподобалось.
– Тобі що робити нічого? Ти їдеш навчатись чи з дівкою розважатись? Та й що це за непорядна дівчина, що на таке згодилась!
Та ми однаково поїхали, усім на перекір. Оселились на квартирі на околиці. Та через це батьки категорично відмовились нам допомагати. Сказали, що ні копійки не дадуть і крапка.
– Хочеш своє життя псувати – то псуй! А я тобі не допомагатиму, самий крутись!
Тож я влаштувався на роботу після навчання, було дуже важко, але якось справлялись. Алла теж старалась. Звісно, життя було вже не таке солодке, побут витіснив романтику. Та минуло три роки і ми вирішили побратися. І тут вже мама взялась серйозно за мене. Якось я приїхав додому, а вона каже:
– Ось моя подруга може тебе відправити до Німеччини за програмою по обміну студентів. Це великий шанс.
– Але як я Аллу залишу. Хіба беру її!
– Вона тебе кохає? То почекає!
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Я звісно з Аллою порадився, і вона мене підтримала, сказала, що чекатиме. Та коли проводжала, дуже сумна була вона.
– Та ти чого?
– Відчуваю, що це кінець.
– Та не вигадуй, я повернусь, або тебе до себе заберу.
Я поїхав і все так закрутилося, навчався, знайшов роботу і якось забув про свою Аллу. Ще й мама увесь час на мізки крапала.
– Не треба тобі тієї Алли, повно дівчат, ти молодий, насолоджуйся життям.
Тож якось я написав їй повідомлення “Щоб більше мене не чекала”. Вона дзвонила, плакала, а я лише казав, що так буде краще. Минуло шістнадцять років і я повернувся. Мама захворіла. А я в Німеччині хоч і мав роботу, але щасливим не почувався. Все згадував Аллу і думав, як би воно в нас все було.
А якось її зустрів і не впізнав. Нещасна, якась обідрана і наче в стані алкогольного сп’янінням.
– Алло, це ти?
– Не я, нема вже Алли, померла!
Вона просто пішла геть. Згодом мені люди розповіли, що вона так важко пережила мій переїзд, навіть віку собі вкоротити хотіла. А тоді зовсім життя своє занедбала. Побралась з якимось нелюдом, котрий випивав і бив її. От і вона остаточно скотилась.
Тепер мені нема спокою. Не заслуговую я на прощення. І мамі своїй пробачити не можу, хоч і їй вже не довго. Та зруйновано не лише моє життя, а й прекрасної людини Алли. Як далі жити з цим усім?
– У нас малі діти, ви не можете нас вигнати! – Я зробила добро, а зараз розплачуюсь за це. Не повторюйте моїх помилок
Надя помітила свого чоловіка. Він ніс красивий букет до лікарні. Однак, оминув її стороною та підійшов до незнайомої жінки.
Діти зворушили до сліз своїм сюрпризом, коли я приїхала із заробітків. У сина – золоті руки, а у невістки – серце
Майже 30 років я провела на чужині – працювала важко, аби синові купити квартиру та машину, підняти онучку на ноги. Та, як виявилося, вони мене жорстоко підставили з житлом
– Якби не ваша Україна, я б ніколи до Польщі не поїхала! – Я записалась до Лєни на манікюр, бо вона українка, та так пошкодувала
– Вітаю молодят та гостей. Мене ніхто не запрошував, але я не могла не прийти, щоб не сказати це! – почала промову Софія
Довго я не могла оговтатися від втрати чоловіка, та тоді прийшла свекруха й ошелешила мене. Такого від неї я не чекала
Втекла з Харкова до рідної хати на Рівненщину. Хто ж знав, що хлібом-сіллю мене ніхто й не збирався зустрічати
– Я ж ще не стара і цілком здорова! – Коли я розповів мамі про свій план, вона страшенно образилась і тепер не хоче зі мною говорити
