Цьогоріч у мене відпустка була просто дивовижна. Ні, я не на морі відпочивала. Була на дачі. Вперше за багато років весь город засадила і назбирала багато городини, зокрема огірків і помідорів. Тож приїхавши закривала це все. Загалом вийшло 30 банок огірків, 40 томатів, 20 – кабачків. А ще салати, ікра. По десять банок всього я своїм батькам віддала.
І ось вчора я знову помідори закривала, коли підійшов мій чоловік.
– Слухай, а коли ти моїм батькам щось даси?
– Я взагалі-то не планувала.
– Чого це?
– Послухай, моя мама мені на городі допомагала, хоча старша за твою, тато – на дачу возив. Навіть за бензин гроші не взяв. А коли я восени попросила твою маму зі мною поїхати раз, вона сказала, що не може, бо лишень два дні тому манікюр зробила. Тож, як вони така інтелігенція, то нехай купують закрутки.
– Як ти можеш так до них ставитися?
– О, в мене ідея. Можу продати їм по 5 банок, кожну за 30 гривень. Це ж копійки насправді, а я скільки часу і сил витратила.
Страшенно чоловіка образила моя пропозиція. Не розумію чому, у нас на ринку такі закрутки по 50 гривень продають. А враховуючи, яка городина цьогоріч дорога, то це взагалі подарунок.
Взагалі позиція свекрухи мене відверто бісить. Вона не приховує зневаги до мене й моїх батьків, адже ми дуже працьовиті люди. Хоча жили в місті, та завжди тримали великий город. Мене змалку навчили на землі поратись, ненька казала, що жінка не має сидіти без діла на шиї в чоловіка. Тож я вмію майже все. Якщо треба, можу навіть полагодити щось.
Свекруха ж в нас білоручка. Колись вона вдало вийшла заміж за місцевого чиновника, тож доглядала лишень за своєю зовнішністю. До них навіть раз на тиждень жінка прибирати приходить, уявіть.
Якось вона мені сказала вислів, котрий я ніколи не забуду – “Є жінки для роботи, а є для любові”. Це був тонкий натяк, що я тягова кобила. Але я закрила на те очі. Та вирішила, що нізащо не буду їй ні з чим допомагати. І тим паче не даруватиму закрутки. Як гадаєте, правильно я вчинила чи ні?