Цього року мені виповнилося 60. З чоловіком я давно розлучена, тож усе життя звикла розраховувати на власні сили – і полагодити самтужки кран, самій собі їсти приготувати, одяг купити і дітей на ноги підняти.
Живу у маленькій хрущівці з двома дорослими дітьми.
Синові вже 36. Робота в нього хороша, але на своє житло він так і не назбирав. Через це й особисте життя не складається: жодна жінка не хоче жити з мамою в двокімнатній квартирі.
Доньці 23, вона тільки закінчила університет. Роботу знайти не може, сидить вдома. Усе на мені: їжа, комуналка, навіть її дрібні витрати.
Живемо ми дуже скромно. Часто купуємо речі в секонд-хенді, бо на нове грошей нема. Моєї зарплати і мізерної пенсії не вистачає.
А квартира вже давно занедбана. Ремонту тут не було років 30. Вікна старі, двері перекошені, шпалери відстають, у ванній плитка вже ледь тримається.
Але я чесно скажу: мені шкода грошей на той ремонт. Бо життя одне, і я хочу хоч трохи пожити для себе. Так, я щороку їжджу на море. То в Болгарію, то в Туреччину.
Недавно зайшла до мене подруга Антоніна. Стоїть у коридорі, дивиться на облізлі стіни і каже:
– Людо, ти серйозно? У тебе все валиться, а ти знову на море збираєшся?
Я не змовчала.
– А що мені, тільки на ці стіни й дивитися? Я теж людина. Хочу хоч два тижні нормально пожити.
Вона тільки фиркнула:
– Та твої діти сіли тобі на шию. Не платять, не допомагають, живуть як у готелі. А ти ще й путівки купуєш, поки в хаті сором і жах.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Одного вечора син сказав:
– Мамо, в мене знову не склалося. Вона прямо сказала, що з нами жити не буде.
Я тільки зітхнула:
– А я що можу зробити? Купити тобі квартиру?
І тут донька з кухні кинула:
– Якби ми не їздили щороку на море, може, вже б хоч вікна поміняли.
Мене це зачепило.
– То йди працюй, а не командуй, на що мені витрачати мої гроші!
Була ще одна сцена, після якої я два дні ні з ким не говорила. Пішов дощ, і з вікна в кімнаті знову потягнуло так, що довелося заклеювати щілини старою ковдрою. Антоніна саме подзвонила по відео, побачила це і каже:
– Ну що, зате в Туреччині тобі не дуло?
От чесно, хотілося кинути слухавку їй в обличчя.
Я розумію, що ситуація ненормальна. Дорослі діти сидять зі мною, квартира розвалюється, грошей вічно нема. Але коли я думаю, що маю відмовитися від єдиної радості в житті й вкласти все в ці стіни, мені стає просто страшно.
На морі я хоч трохи забуваю, як живу. Не готую, не перу, не слухаю чужі претензії. А вдома знову починається: борги, докори, старі вікна і дорослі діти на шиї.
І тепер я вже не знаю, хто тут правий. Я, яка хоче бодай трохи пожити для себе, чи всі навколо, які кричать, що я егоїстка і думаю не про те?
А ви б на моєму місці витрачали гроші на ремонт чи все ж дозволили б собі хоч раз на рік пожити по-людськи?
Виплачую кредит за квартиру, купую продукти та виховую сина. А чоловік тим часом віддає всю зарплату своїй мамі.
– Ох, любі дітки, обирайте квартиру, котру хочете! Я вам подарую! – На весіллі свекруха так гарно заливала. Та минув рік і вона передумала. Ви не уявляйте, як вона це пояснила
Знайшла у чоловіка квитки з готелю в Буковелі. Хоча знала, що у ті дати він був “у відряджені”
Я все чекала, що мама гроші з Італії нам привезе, так раділа, що вона приїхала. А вона такий сюрприз зробила, досі не можемо відійти
Вирішила переписати хату на сусідку. Можете думати, що я погана мати, але вважаю, що вчинила справедливо. Діти на це заслужили!
Я 2 тижні прала одяг руками в тазику. Зате у свекрухи новенька посудомийка і холодильник. Хоча чоловік казав, що грошей нема!
Мама та подруги радять не розлучатися з чоловіком та перетерпіти зраду. Адже мій Роман на фронті отримує чималі бойові, всю зарплату мені віддає. Але хіба можна через гроші закрити очі на такий підлий вчинок?!
Батьки гадали, що я закінчу університет з червоним дипломом і стану відомим професором. Однак, новина про поповнення у родині їх дуже засмутила.
Чоловік каже, як я не приїжджатиму до нього на фронт – він зраджуватиме. Я в розпачі, бо просто боюсь туди їхати
