Я народила дуже рано, мені тільки-но виповнилося 20 років. З колишнім чоловіком не пройшли випробовування на міцність – то його дратував плач сина, безлад у квартирі, дорікав, що я погана мати та жінка, не давав гроші на продукти та памперси. Ми прожили разом тільки рік, а потім я вирішила втекти від такого “райського життя” до батьків у село.
На щастя, мама з батьком прийняли мене додому. Допомагали з малюком та знайшли роботу – бібліотекарка в сусіднє село. Зранку сідала на велосипед та крутила педалі до школи. Правда, ви ж самі розумієте, які я там копійки отримувала. Потім пішла на пекарню, брала зазвичай нічні зміни. Зранку – бібліотека, ввечері – пекарня. Бувало, що навіть в бібліотеці за столом могла заснути.
А коли синочок Павлик пішов у перший клас, то я наважилася на відчайдушний крок.
Моя сусідка, Ліда, збиралася в Португалію на заробітки.
– Там гарно платять, в євро. То ж іноземна валюта, поїхали зі мною. Я допоможу з документами. Там треба жінку на ферму, збирати сезонні ягоди та фрукти. Ще за коровами доглядати. То не важко. Я знаю цих роботодавців, сама не перший рік до них їду. З перевізником можна домовитися, він дорого не бере, – підмовляла Ліда.
Я розуміла, що грошей так не вистачає. Треба ще ремонт у хаті робити, батькам на лікування, синові відкладати на університет. Тому без вагань погодилася. Адже будинок та машина Ліди – то було найбільше переконання. Вона з чоловіком часто їздили то в Польщу, Італію, Португалію. Я гадала, що також зможу побудувати такі “хороми”, як у сусідки, а не жити в хліву.
Робота у Португалії була не з легких. О 5 ранку підйом, треба корів нагодувати, молока здоїти, потім йшла на поле. Власники хороші люди, дали мені невелику кімнату, не брали гроші за комунальні послуги. Інколи пригощали обідом та вечерею.
Так я затрималася на довгих 15 років. Приїздила додому хіба на свята і те, на декілька днів.
То треба гроші на операцію татові, то треба гроші на хатину, то треба гроші синові на університет. Словом, я старалася зі всіх сил, аби допомагати рідним, навіть на відстані. Купила Павликові новий телефон та ноутбук, в хату провели Інтернет, поставили нову ванну з бойлером, перекрили дах, який протікав, проклали кам’яну огорожу, а дерев’яну знесли геть. Зробили другий поверх та гараж, ще поставили літню альтанку.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Однак, я вже не молода жінка, натрудилася. Якраз син потішив мене звісткою, що збирається одружуватися. Тому я вирішила повернутися в Україну. Господи, як я плакала, коли побачила Павла на вокзалі, то словами не передати!
Заходжу до хати – а там справжній палац. Дерев’яна лакована підлога, камін на 1 поверсі. На кухні – комбайн, новий холодильник, блендер, телевізор, мікрохвильова піч. Дві ванни на кожному поверсі, ще й душ є. На вулиці поставили гарну альтанку, на велику компанію. Син з Оленкою підготували для мене кімнату, у якій також був телевізор.
От ми зібралися на гостину, син смажив шашлики, а я з невісткою майбутньою готувала салати на кухні.
– А Ви надовго? Купили квитки назад? – питає дівчина.
– Ну я все вже. Стара, там нема такого попиту на літніх людей. Туди хіба молодь кличу, – сміюся.
І тут Олена так скривилася після почутого, немов я їй в обличчя плюнула.
– Ну просто ми хотіли весілля зіграти скоро. І машину нову купити, – з огидою каже Олена.
Я одразу зрозуміла, на що натякає Оленка – “їдьте, мамо, та грошенята заробляйте нам на весілля”. Ага, дякую, мені таке щастя не потрібне!
Після тої розмови наші стосунки з Оленою не те щоб зіпсувалися, але дівчина до мене холодно відноситься. Навіть дивиться крізь мене та не помічає. Хоча по хаті вона дуже допомагає, гарна помічниця, та і Павло її сильно кохає. Але коли ми перетинаємося на кухні, то вона навіть не вітається. Образилася чи що.
Але хіба я сказала щось погане? Я вже напрацювалася, наробилася, хочу спокійно відпочити в рідній хаті. Та і вони живуть в таких хоромах, які зроблені за мої гроші. Так що вирішили робити весілля – нехай самі оплачують.
Тільки от боюся, що така ситуація з грішми може зіпсувати стосунки з сином…. Може, дійсно поїхати знову на заробітки? Вагаюся та не знаю, як зробити правильно…Бо ще потім з хати проженуть та егоїсткою називатимуть.
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився з нами читач сторінки “Пошепки”. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними. Напишіть свою історію і команда наших редакторів поділиться нею з іншими читачами. Надсилайте на пошту poshepky.com@gmail.com
Що б Ви порадили зробити нашій читачці в такій ситуації?
Я зазирнув в сумку дружини і очманів! От так сюрприз мені кохана підготувала, нічого не скажеш
– Луганск – не Украина! Там нам будет лучше! – кричав друг в 2014 році. Уявіть собі моє лице, коли я зустріла його в Тернополі через 8 років…
– Як ти не покинеш дружину й дітей, мене більше не побачиш! Я хочу мати законний статус! – Кохана шантажує мене, а дружина й не підозрює
– Зрадив тоді – зрадить і зараз! – запевняла подруга. Роки уявляла зустріч зі Степаном. Хотіла усім ризикнути заради нього
Я прожила рік з всиновленою дитиною та вирішила повернути її у сиротинець. Адже зрозуміла, що точно не буду щасливою матусею та не порадую чудове дитинство Іванкові
Переїхали з Харкова до свекрухи у Франківськ. Думала тут на нас чекає краще життя, але вже за тиждень хотілося тікати!
Я вперше стала мамою в 53 роки. Та то ще квіточки – я уявлення не маю, хто батько цієї дитини
Гортала Фейсбук, як раптом бачу фото, де син одягає обручку своїй Жені. Мені очі на лоба полізли!
Я виховувала дітей чоловіка як рідних, а на випускний старшого сина раптом з’явилася його біологічна мати. Затамувавши подих, я чекала на реакцію сина
