Моя мама у вересні приїхала з Польщі. Вона там років 10 точно працює. Спершу вона жила з нами у Тернополі та працювала перукарем. Але самі розумієте, яка зарплата. Тому десь у 2010-му чи пізніше вирішила поїхати у Варшаву, на птахофабрику. Так закрутило її життя, що вирішила там залишитися. То сезонний збір овочів, то доглядати за літніми людьми, то покоївка в готелі.
Вона приїздила на Різдво та Великдень, передавала онукам солодощі, одяг та іграшки. Я вже маю свою родину, дітки 7 та 4 рочки. Звісно, така ситуація в країні вдарила по нашому родинному бюджеті. Мені зарплату врізали в половину, чоловік ледь під скорочення сам не попав. Тому мама інколи нам може передати гроші. У нас просто кредит на машину, в доларах. От не варто нарікати нас дурниками, бо брали ми кредит ще до лютого!
Ось у вересні мама приїхала до нас на тиждень в Тернопіль. І привезла нам тисячу доларів.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Тоді ми в гості запросили молодого брата Толіка. Ми поралися на кухні, а брат тоді на балконі з чоловіком палив. І ось вони заходять у зал, сідають за стіл.
– Мамо, а в тебе нема зайвих доларів-євро? Я тут думаю нову машину купити, трохи не вистачає, – жартома підморгує брат.
До слова, у Толіка була гарна машина, Сітроен, тільки рік тому її купив.
– Просто ціна на бензин різко підскочила, а я не потягну. От думаю на щось інше змінити. Мій друг продає свою Ауді, новесенька. Така спортивна, ну просто лялька!
– Сину, я не знаю, бо ось Марічці допомогла. Хіба десь через місяць тобі дам, – ніяково відповідає мама.
Толік коли почув про цю допомогу, то ледь не вдавився. А потім глянув на мене, як на ворога народу:
– Як це так? Тобто мені ти відмовляєш? У Марії є чоловік, який повинен її забезпечувати!
Тоді вже мій чоловік Сергій не витерпів:
– А ти чого на маминій шиї сидиш? Пацан дорослий, вона тобі свою квартиру залишила, а ти далі від її спідниці не можеш відірватися!
Словом, тоді почалися докори, сварки, що всі сусіди чули. Мама навіть плакати почала
– Рідні дітки на гроші чубляться! Боже, то все через мене!
Мама дає посилки не мені та чоловікові, а своїм онукам! І це її ініціатива, ми не телефонуємо до неї та не скиглимо у слухавку! А Толік от має таку корисливу звичку. Щось не так з фінансами – одразу телефонує до мами, нарікає на роботу та зарплату. Толік її мазунчик, вона одразу на картку гроші кидає. Мало того, що віддала йому квартиру, коли до Польщі поїхала, то тепер ще його утримує.
Ось так наша родинна вечеря закінчилася сваркою.
Мама цілком серйозно пішла до наших родичів та хоче зібрати для Толіка тисячу доларів. Ну ви собі таке можете уявити? Я вже стільки разів маму намагаюся врозуміти, от кажу, що треба зупинитися фінансувати Толікові витрибеньки. Знаєте, от якби вона давала гроші на щось таке серйозне – власний бізнес чи купівля ще одної квартири. Але ні! Толіку треба на продукти, одяг та комунальні послуги. Він не може забезпечити себе елементарними речима!
А брат все каже, що я заради грошей маму на свою сторону готова перетягнути. Хочу сказати, що за весь час мама купила мені в Польщі хіба сумку і все. Їжу, одяг, іграшки – все онукам.
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився з нами читач сторінки “Пошепки”. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними. Напишіть свою історію і команда наших редакторів поділиться нею з іншими читачами. Надсилайте на пошту poshepky.com@gmail.com
– У нас малі діти, ви не можете нас вигнати! – Я зробила добро, а зараз розплачуюсь за це. Не повторюйте моїх помилок
Надя помітила свого чоловіка. Він ніс красивий букет до лікарні. Однак, оминув її стороною та підійшов до незнайомої жінки.
Діти зворушили до сліз своїм сюрпризом, коли я приїхала із заробітків. У сина – золоті руки, а у невістки – серце
Майже 30 років я провела на чужині – працювала важко, аби синові купити квартиру та машину, підняти онучку на ноги. Та, як виявилося, вони мене жорстоко підставили з житлом
– Вітаю молодят та гостей. Мене ніхто не запрошував, але я не могла не прийти, щоб не сказати це! – почала промову Софія
– Якби не ваша Україна, я б ніколи до Польщі не поїхала! – Я записалась до Лєни на манікюр, бо вона українка, та так пошкодувала
Довго я не могла оговтатися від втрати чоловіка, та тоді прийшла свекруха й ошелешила мене. Такого від неї я не чекала
Втекла з Харкова до рідної хати на Рівненщину. Хто ж знав, що хлібом-сіллю мене ніхто й не збирався зустрічати
– Я ж ще не стара і цілком здорова! – Коли я розповів мамі про свій план, вона страшенно образилась і тепер не хоче зі мною говорити
