Я розумію, коли старша жінка не може порозумітися зі своєю невісткою, але в мене ситуація значно гірше – я не знаю, як примиритися зі своєю донькою. Мені 55 років, а Вероніці – 25. Проживаємо ми ще досі разом. З кожним роком наші конфлікти лише зростають, а я в таких випадках завжди їй повторюю:
– Живеш в моїй квартирі, тому дотримуйся правил! Моє слово — закон, і ти повинна мене поважати.
Квартира належить нам двом, кожна з нас має власну кімнату, двоє ходимо на роботу, квартплату ділимо навпіл. Важко двом господиням в одній квартирі, тому нам дійсно варто жити окремо. Але я не маю коштів на ще одну квартиру, навіть якщо розмінювати нашу, то потрібно доплачувати. А в нас скандали щодня, вже сусіди з нас сміються. 
Хоча належить квартира нам обом, я все-таки думаю, що це моє житло, яке мені залишив батько у спадок. Коли донька була молодша, вона у всьому до мене дослухалася, проблем таких не було. Вона завжди прибирала, а я куховарила. Додому не водила всіх підряд. Але як тільки вона пішла на роботу й стала фінансово незалежною, то все змінилося.
Вона приводить до нас друзів, коли я хочу відпочити, прибирає тоді, коли вважає за потрібне. Не раз я кричала до доньки:
– Живи окремо, якщо ти так хочеш самостійності – з’їжджай!
– Це така моя квартира, як і твоя, до того я плачу за неї, харчуюся окремо, ні від кого не залежу. Чому ти мене проганяєш? – обурюється Вероніка.
Спокою в нашій сім’ї немає і не буде. Донька повинна йти в доросле життя й шукати собі житло. Я коли молода була, то спершу в гуртожитку проживала, потім, коли батько Вероніки кинув мене з дитиною, я орендувала житло, але до батьків і не думала звертатися, тим паче претендувати на їхнє майно. Правда, Вероніка не збирається легко здаватися й при кожній суперечці наголошує на тому, що тут вона має зі мною рівну частку.
Найгірше, що я боюся, що донька в мою квартиру ще приведе майбутнього зятя і дитину, до речі донька при надії.
От що мені робити з донькою?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!