Через тиждень у свекрухи свято, 50 років. Ми з чоловіком довго думали, щоб таке подарувати мамі. Я схилялася до телефону, взяти хорошу модель, щоб можна було онлайн-карткою на касі розраховуватися, на 2 сімки, з хорошою камерою та динаміком.
Вибір телефонів зараз великий, але на деякі моделі ціни дуже кусалися – за 30 тисяч, за 40 та навіть за 55 тисяч. Для нас це великі гроші, ми не заробляємо багато. Але консультант порадив телефон за 8 тисяч гривень у кредит. Однак, декілька днів тому до нас зателефонувала свекруха:
– Ой, знаєте, ви мені там нічого не даруйте.
– Як це так? У вас свято, ювілей.
– Я хочу зробити святкування в ресторані. Тут, якраз у мене на районі є хороше місце. Там і меню велике, зали окремі на бенкет та можна ще замовити виступ музикантів.
Вартість такої забави – 25 тисяч. І це при тому, що окремо треба докупити ще алкоголь, десерти та деякі закуски.
Вам сподобалася історія? Читайте більше у нашому телеграм-каналі: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Свекруха запросила багато гостей – родичі з села, подруги, куми, похресники. Навіть якась її троюрідна сестра з Італії з дітьми приїде. І пані Ольга хоче, щоб саме ми оплатили цю гулянку, як подарунок на ювілей.
Ну от ви подумайте – викинути 25 тисяч за 1 вечір чи купити телефон, яким вона буде довго користуватися?
– То я що, на свято не заслужила? Не знати, чи я до 51 року доживу! – драматизувала у слухавку свекруха.
Ви не подумайте, що я якась жадібна невістка. Ми свекрусі постійно робили дорогі подарунки. На Миколая купили нову куточку та чобітки, на минуле 8 березня – блендер, на 49 років подарували путівку в Трускавець.
І от мій чоловік, Діма, чомусь став на бік мами:
– Ну ти ж розумієш, що це свято. І буде багато родичів.
– Це її свято і вона сама всіх запросила. Чого ми повинні платити? 25 тисяч, це захмарна сума!
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Ми з Дмитром хотіли зробити ремонт у дитячій. Купити нове двоспальне ліжко, перемалювати стіни, постелити гарний килим та обов’язково докупити ще письмовий стіл. Бо всі уроки діти робили на кухні за столом.
І з цієї заначки чоловік без мого відома вчора взяв 20 тисяч, аби заплатити аванс за ресторан.
– Діма, це що таке?
– Повір, краще зробити мамі свято. А на ремонт ще відкладемо.
– Тоді скажи мамі, що 3 гостей точно не буде на святі! Ми з дітьми принципово не підемо. А вам бажаю гарно посидіти за чужі гроші.
Діма про цю сварку розповів мамі. І тоді пані Ольга накинулася на мене зі звинуваченнями:
– То я на старості років не заслужила на таке свято? Ти мені весь настрій зіпсувала!
– А ви чому самі за ресторан не можете заплатити, ми ж, по суті, ваші гості. Чи думаєте, що ми гроші з дерев зриваємо, як ті листочки?
– Я так і знала, що ти ще та скнара. Ще й дітей пускати не хочеш до бабусі на свято!
Я вперто не піду в ресторан. Не хочу бачити та навіть говорити зі свекрухою. Її свято – її витрати. А вона всю відповідальність на нас переклала!
Підпишіться на автора у нашому телеграм-каналі, де знайдете нові життєві історії: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
– У нас малі діти, ви не можете нас вигнати! – Я зробила добро, а зараз розплачуюсь за це. Не повторюйте моїх помилок
Надя помітила свого чоловіка. Він ніс красивий букет до лікарні. Однак, оминув її стороною та підійшов до незнайомої жінки.
Діти зворушили до сліз своїм сюрпризом, коли я приїхала із заробітків. У сина – золоті руки, а у невістки – серце
Майже 30 років я провела на чужині – працювала важко, аби синові купити квартиру та машину, підняти онучку на ноги. Та, як виявилося, вони мене жорстоко підставили з житлом
– Вітаю молодят та гостей. Мене ніхто не запрошував, але я не могла не прийти, щоб не сказати це! – почала промову Софія
– Якби не ваша Україна, я б ніколи до Польщі не поїхала! – Я записалась до Лєни на манікюр, бо вона українка, та так пошкодувала
Довго я не могла оговтатися від втрати чоловіка, та тоді прийшла свекруха й ошелешила мене. Такого від неї я не чекала
Невістка у Болгарії з дітьми відпочиває, а я на останню тисячку продукти купую. Ось така у мене “щаслива” старість
Втекла з Харкова до рідної хати на Рівненщину. Хто ж знав, що хлібом-сіллю мене ніхто й не збирався зустрічати
