Коли я почала зустрічатися з Михайлом, то не знала, що його мама на заробітках. Та і мене то мало цікавило.
Тільки на весілля дізналася, що Катерина Василівна працює в Португалії. Вона не приїхала на святкування, хіба привітала по телефону та надіслала 100 євро. Сказала, що має якісь проблеми з візою та не може виїхати.
Ну але пропустити весілля єдиного сина через звичайні документи… Мені здається, що це були дурні відмовки.
За 8 років пані Катерина вкрай рідко приїздила у гості. Здавалося, що вона наче забула, що має родину в Україні. Вже про якісь гроші чи передачку продуктів я навіть не заїкалася.
Вперше я познайомилася з пані Катериною на хрещенні Марка. Ну хоча б таке свято не пропустила! Тільки погостювала 2 дні, потім поїхала знову:
– Я не можу, мене сеньйора чекає. Як я ще потім гроші зароблю, скажи?
– А ви не думали залишитися в Україні? У вас є вже онук, ми вас..
– Ага, я там нормальні гроші мала. А тут за копійки спину гнути? Смішна чи що?
Мені спершу було якось образливо. От в інших подруг нормальні свекрухи, допомагають їм з дітками, у гості приходить, на дачу запрошують чи в село забирають. А в нас такого нема. Ще я хотіла, аби мій Марко відчував любов бабусі. Та хоча б могла передати онукові цукерки чи машинку іграшкову.
Я сама сирота, мене виховувала покійна бабуся. І ми після весілля жили у неї, бо не мали гроші на окрему квартиру.
Нещодавно ми почали робити ремонт у кімнаті сина. Поставили новий ламінат, купили ліжечко, письмовий столик, аби уроки робив та ще дощечку для малювання.
Однак, Марко страшенно хотів швецьку стінку. Побачив колись у свого однокласника і йому сподобалося. Тим паче, влітку він з Михайлом часто займалися на дитячому майданчику, там були тренажери. Не буду зараз я взимку гнати дитину на холодну вулицю.
Нам грошей на стінку не вистачило, ми ще позичали в друзів на ремонт. Я не хотіла засмучувати сина, а тут ще й свекруха про себе нагадала:
– Я приїду скоро, аби нормально свята провести. Тим паче, що стільки часу вдома не була. А то якраз і Різдво, і Новий рік. Щось так за вами скучила. Що Маркові привести на подарунок від Миколая?
– А він хоче швецьку стінку. Нам, як на зло, не вистачало, бо ремонт дорого вийшов.
– Ну то я приїду і куплю.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Я зраділа, адже нарешті у свекрухи прокинулися почуття до онука. З нетерпінням чекала її приїзду, вдома все поприбирала, приготувала багато смаколиків, навіть Наполеон зробила!
Катерина Василівна приїхала, сіли до столу перекусити:
– Ой, я геть забула. Он, тримай, це Маркові подаруночок, – і ставить на стіл пакунок з цукерками та 100 євро.
– А ви ж обіцяли…
– Слухай, ну я тобі наймичка в тій Португалії? Чи рабиня Ізаура? Думаєш, мені ті євро на голову просто так впали?
– Ні. Просто ви обіцяли допомогти. Стільки років ні слуху, ні духу. А тут тільки 100 євро та цукерки?
– Не подобається – то я гроші заберу.
І свекруха дійсно забрала гроші та цукерки, розвернулася та поїхала геть. Чоловік нічого не говорив. Але я бачила, що він дуже засмутився з такої поведінки рідної матері.
Ну от що зараз 100 євро? Це максимум 4 тисячі гривень, а нормальна стінка коштує мінімум 7-10 тисяч гривень.
Бабуся стільки років не питала та не піклувалася про свого онука. Чому вона така жадібна жінка?
От я сказала чоловікові, що дам свекрусі другий шанс. Якщо вона все-таки одумається та купить Маркові подарунок, то я запрошу її в гості на свята. Адже знаю, що вона не має до кого піти на Різдво.
– У нас малі діти, ви не можете нас вигнати! – Я зробила добро, а зараз розплачуюсь за це. Не повторюйте моїх помилок
Надя помітила свого чоловіка. Він ніс красивий букет до лікарні. Однак, оминув її стороною та підійшов до незнайомої жінки.
Діти зворушили до сліз своїм сюрпризом, коли я приїхала із заробітків. У сина – золоті руки, а у невістки – серце
Майже 30 років я провела на чужині – працювала важко, аби синові купити квартиру та машину, підняти онучку на ноги. Та, як виявилося, вони мене жорстоко підставили з житлом
– Вітаю молодят та гостей. Мене ніхто не запрошував, але я не могла не прийти, щоб не сказати це! – почала промову Софія
– Якби не ваша Україна, я б ніколи до Польщі не поїхала! – Я записалась до Лєни на манікюр, бо вона українка, та так пошкодувала
Довго я не могла оговтатися від втрати чоловіка, та тоді прийшла свекруха й ошелешила мене. Такого від неї я не чекала
Втекла з Харкова до рідної хати на Рівненщину. Хто ж знав, що хлібом-сіллю мене ніхто й не збирався зустрічати
– Я ж ще не стара і цілком здорова! – Коли я розповів мамі про свій план, вона страшенно образилась і тепер не хоче зі мною говорити
