Обожнюю своїх батьків, які виховували мене в повній злагоді. Мене виховували чудові батьки, тому з дитинства залишилися лише прекрасні й теплі спогади. Кожні вихідні ми проводили разом: гуляли в парку атракціонів, каталися на татовому мотоциклі, або ж вирушали на пікнік. Батьки мене дуже любили, тому намагалися забезпечити всім необхідним. Я відвідувала безліч гуртків, і балет, і малювання, і вишивку бісером… Загалом все було чудово, однак була в мене ще мрія – щоб мама народила або братика, або сестричку.
На Новий рік в мене було завжди одне й теж саме бажання – поповнення в сім’ї, правда, йому так і не судилося здійснитися. Після закінчення школи я хотіла вступати до нашого місцевого медичного училища, але батьки раптово заявили про те, що ми переїжджаємо. Це було справжньою несподіванкою для мене, мама сказала, що це через батькову роботу – ніби то його підвищили й перевели в іншу філію. Для мене це було несподівано, все життя, проживши тут, раптом спонтанний переїзд. На мої питання, навіщо переїжджати, мама відповіла, що тата підвищили, а офіс знаходиться в іншому місті. У медичне училище я все ж пішла, тільки в іншому місті. Відучившись, я влаштувалася працювати медсестрою швидкої допомоги.
На одному з викликів я познайомилася з хлопцем, який раптово втратив свідомість. Ми його відвезли в стаціонар, а після виписки, Володимир прийшов до мене з квітами. Хотів віддячити свої рятівниці, він працював будівельником, невдало закріпив канат й полетів вниз. Сказав, що якби не я, то його б вже тут не було взагалі.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Згодом у нас зав’язалися стосунки, спільні походи в кіно, романтичні побачення. Пройшов рік і я познайомила його з батьками, згодом ми відсвяткували весілля. Володимир через травму не міг більше працювати будівельником, однак знайшов не погану роботу. Працювала і я, то ж ми могли дозволити собі орендувати житло окремо від батьків.
Незабаром у нас з’явилася дитина, дівчинка Ангеліна. Ми часто залишали онуку з моїми батьками, а вони були лише цьому і раді. Одного разу до мене дійшла цікава інформація – матір возила Ангелінку на УЗД, але мені про це нічого не розповіла. Коли я на пряму спиталася в них для чого це все було, вони розгубилися, відповіли, що просто хотіли переконатися, що все з онукою в порядку. Як на мене, ця ситуація є дуже дивною, можна було б обговорити все зі мною, відвідати спершу педіатра, а не одразу на УЗД. В мене почали закрадатися сумніви, я почала підозрювати, що в мене або в батьків були якісь вади. Так цілий рік пошуків привів мене до істини: в батьків я знайшла свій документ про удочеріння. Я була шокована, адже вони приховували це від мене цілих 27 років!
Ось що вони мені відповіли:
— Ми сподівалися, що ти ніколи про це не дізнаєшся.
Мені було лише 10 місяців, коли батьки мене вдочерили. Тоді в біологічної мами були проблеми зі здоров’ям, про це знали батьки й вирішили перевірити, чи з Ангеліною все в порядку. Ще з’ясувалося, ще в мене є рідна сестра, і коли батьки про це дізналися, вони одразу виїхали з рідного міста, щоб я з нею не бачилася. Вони хотіли приховати від мене всю правду, навіть позбавили спілкування з сестрою, про яку я так мріяла!
Я люблю їх, але відчуваю себе принизливо, вони просто привласнили мене, як якусь річ. Я вдячна їм за все, що вони зробили для мене, однак не можу пробачити. Найгірше, що можуть зробити батьки для дітей – це приховати правду
Як мені забути про образу?
Я зазирнув в сумку дружини і очманів! От так сюрприз мені кохана підготувала, нічого не скажеш
– Луганск – не Украина! Там нам будет лучше! – кричав друг в 2014 році. Уявіть собі моє лице, коли я зустріла його в Тернополі через 8 років…
– Як ти не покинеш дружину й дітей, мене більше не побачиш! Я хочу мати законний статус! – Кохана шантажує мене, а дружина й не підозрює
– Зрадив тоді – зрадить і зараз! – запевняла подруга. Роки уявляла зустріч зі Степаном. Хотіла усім ризикнути заради нього
Гортала Фейсбук, як раптом бачу фото, де син одягає обручку своїй Жені. Мені очі на лоба полізли!
Я прожила рік з всиновленою дитиною та вирішила повернути її у сиротинець. Адже зрозуміла, що точно не буду щасливою матусею та не порадую чудове дитинство Іванкові
Переїхали з Харкова до свекрухи у Франківськ. Думала тут на нас чекає краще життя, але вже за тиждень хотілося тікати!
Я вперше стала мамою в 53 роки. Та то ще квіточки – я уявлення не маю, хто батько цієї дитини
Я виховувала дітей чоловіка як рідних, а на випускний старшого сина раптом з’явилася його біологічна мати. Затамувавши подих, я чекала на реакцію сина
