Знаєте, я та людина, яка ніколи свекрів мамою і татом не назве. Адже у мене є свої батьки, я не бідна сирітка.
Чоловік Володя звертався до моїх батьків офіційно, Людмила Василівна та Петро Вікторович. Однак, свекруха весь час намагалася мене перевиховати під свій манір:
– Ну яка я тобі Ольга Дмитрівна? Називай мене мама!
– Чому? У мене є моя мама Люда. А ви моя свекруха.
Ну і відтоді, певно, свекруха на мене зуб тримає. Після весілля ми з Володею мешкали на орендованій квартирі. Однак, власниця вирішила продати житло та нас вигнала геть без попередження.
Тоді Володя запропонував піти до його батьків жити:
– Потерпимо рік, заодно вийде на власне житло назбирати. Ми зекономимо нормальну суму грошей.
І я погодилася. Правда, ми хотіли зробити невеликий ремонт у його колишній кімнаті. Забрати ті старі шкільні фотографії та грамоти, ліжко купити більше. Адже Володя вже давно не хлопчик-підліток, а дорослий чоловік. Він сам хотів викинути все те дрантя.
– Господи, ви куди несете гарнітур?
– Геть.
– Ви що, здуріли? Та ще мій покійний тато з Чехословаччини у 49 році привіз. А килим? Навіщо ви зняли килим зі стіни?
– Та бо він пилюку збирає. Подивіться, як одразу в кімнаті стало просторо, світліше.
– Ні, я не дозволю!
Ми ледь вмовили свекруху на ремонт у Володиній кімнаті. Пообіцяли, що всі меблі відвеземо їм на дачу. Але той гарнітур вже такий був потрощений, фара облізла, лак потріскав, ніжки та дверцята хиталися, жахливо скрипіли.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Я помітила, що от свекрухи такі люди дуже заощадливі. Вдома досі тримають старезну газову плиту Брест 80-х років. Я до неї навіть доторкатися боюся, раптом бабахне. Ті шафи у кожній кімнаті на всю стіну. Я пропонувала їх обшкурити, здерти лак та перемалювати на гарні кольори, білий чи сірий. Так сказати, подарувати меблям друге життя.
– Ні. То все ще за часів союзу куплено!
– Але тут вже фарба вицвіла, подивіться, як шафу зі сторони у сторону хитає.
– Моя хата, що хочу – те і роблю. Ми роками ті пожитки збирали, а ти тут прийшла і командуєш, командирка страшна!
Квартира вимагає негайного ремонту. От це не житло, а суцільна совдепія.
Навіть коли я завагітніла та хотіла зробити у кухні гарний ремонт (за свої гроші), поставити вмонтований холодильник та плиту, витяжку, все так гарно організуваи. Та яке, мені навіть не дозволяють вмикати робота-пилососа! Свекруха сама змочує килим та замітає його віником. А старі футболки свекра постила на ганчірки. Одною ганчірочкою миє унітаз, умивальник, підлогу та шафу.
І вони люди не бідні. Пані Ольга має свій магазин овочів та фруктів, а пан Всеволод – головний директор серед інженерів на заводі. Та ми з чоловіком були готові оплатити весь ремонт з власно кишені. Аби тільки не жити в цій радянській моді.
Я щиро сподіваюся, що до кінця року ми нарешті вже переїдемо у нашу квартиру. Головне – набратися сил та витримки. Бо не знаю, чи вистачить терпіння жити з такими “родичами”.
Ну звідки у низ така дурна звичка, поясніть? Союз давно розпався, а вони досі то все тримають. Як так можна жити?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
– У нас малі діти, ви не можете нас вигнати! – Я зробила добро, а зараз розплачуюсь за це. Не повторюйте моїх помилок
Надя помітила свого чоловіка. Він ніс красивий букет до лікарні. Однак, оминув її стороною та підійшов до незнайомої жінки.
Діти зворушили до сліз своїм сюрпризом, коли я приїхала із заробітків. У сина – золоті руки, а у невістки – серце
Майже 30 років я провела на чужині – працювала важко, аби синові купити квартиру та машину, підняти онучку на ноги. Та, як виявилося, вони мене жорстоко підставили з житлом
– Вітаю молодят та гостей. Мене ніхто не запрошував, але я не могла не прийти, щоб не сказати це! – почала промову Софія
– Якби не ваша Україна, я б ніколи до Польщі не поїхала! – Я записалась до Лєни на манікюр, бо вона українка, та так пошкодувала
Довго я не могла оговтатися від втрати чоловіка, та тоді прийшла свекруха й ошелешила мене. Такого від неї я не чекала
Невістка у Болгарії з дітьми відпочиває, а я на останню тисячку продукти купую. Ось така у мене “щаслива” старість
Втекла з Харкова до рідної хати на Рівненщину. Хто ж знав, що хлібом-сіллю мене ніхто й не збирався зустрічати
