Увечері я вирішила завітати в гості до старенької сусідки, щоб привітати її з ювілеєм. Але коли увійшла до неї в будинок — не змогла стримати сліз

Увечері я вирішила завітати в гості до сусідки, щоб привітати її з ювілеєм. У старенькому будинку доволі чисто й затишно. З кухні віяло ароматом домашніх страв. Бабуся тим часом сиділа у кріслі-гойдалці перед екраном телевізора. Оскільки вона була одна, я припустила, що усі вже роз’їхалися. Хоча у моїй голові закрадалися певні сумніви, бо я не бачила, аби сюди приїжджали якісь машини. Все стало на свої місяця, коли старенька зі сльозами на очах слухала мої привітання. Безсумнівно, я була першою, хто їх сьогодні їй говорив. 

Звісно, мені стало прикро, що бабуся так і не дочекалася інших гостей, хоча готувалася до їхнього приходу. Жінка запропонувала мені випити з нею чашечку чаю, а я люб’язно погодилася. Під час розмови виявилося, що діти й онуки навіть не згадали про бабусине свято. Я не знала, як підтримати її, адже бачила, що їй надзвичайно сумно й боляче. 

Тієї ночі сусідка все ніяк не виходила мені із голови. Я не могла заснути, бо в думках крутилося одне питання: “Як можна бути такими байдужими до рідної матері?” Хіба не знайдеться вільної хвилини на телефонний дзвінок? А взагалі у вихідний день рідні могли б приїхати й особисто привітати іменинницю. 

Пошепки

Друзі, не нехтуйте своїми батьками! Вони потребують вашої уваги й турботи. Не лінуйтеся зайвий раз до них зателефонувати чи навідатися в гості, поки не стало занадто пізно. Повірте, вони завжди будуть раді вас бачити. 

А як часто ви підтримуєте зв’язок зі своїми рідними? Чи вітаєте батьків з їхніми святами? 

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

Vasylyna
Adblock
detector