З Вадимом я познайомилась випадково, через інтернет на міському чаті. Спочатку сварилися, а потім почали переписуватись. Згодом він запропонував зустрітися. Все так швидко розвивалось, адже ми щиро покохали один одного.
Одружуватися ми не поспішали. Чесно кажучи, я взагалі завжди вважала, що той штамп у паспорті нікому не потрібен. Та раптом я завагітніла і Вадим наполіг:
– Переїжджай до мене. Я хоча й з мамою живу, але квартира велика, місця вистачить.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Я погодилась. Та Валентина Іванівна мене прийняла холодно.
– Що це за дівчина, що завагітніла не побравшись.
– А хіба ж це важливо. Згодом розпишемось.
– А може й дитину нагуляла, звідки знаєш. Як дівка така не серйозна, то все може бути.
Я намагалась не звертати уваги. Вдома бувала рідко, багато працювала.
А тоді почалась війна. І мій Вадим відразу ж записався в територіальну оборону. Такою він був людиною, осторонь залишатись не міг.
За місяць його забрали на війну. Свекруха була проти. Та найбільше її дратувало, що я маю залишитися з нею.
Я була на восьмому місяці вагітності, коли нам повідомили, що Вадим загинув. Валентина Іванівна відразу сказала, що все це сталось через мене.
– Якби Вадим знав, що дитина від нього – ніколи б не пішов на війну. Забирайся – бачити тебе не можу.
Вагітна, розгублена і розбита горем, я опинилась на вулиці. Мене прихистила подруга Діана, чоловік якої також воював. Саме вона допомогла мені пережити те все горе. А тоді ще й запропонувала:
– Ти маєш вимагати виплату за Вадима.
– Але ж ми були неодружені офіційно. Гроші отримає його мама.
– І хіба це справедливо? Ні! Я знаю юриста, який волонтерить. Він тобі допоможе.
Юрист дійсно допоміг. Оскільки я вже народила – ми зробили тест ДНК. І врешті я отримала гроші. Відразу ж придбала невеличку квартиру. Свекруха телефонувала мені з прокльонами. Казала, що я брехуха і заплатила в лабораторії. Та мені було байдуже. Я пережила достатньо горя.
Після смерті чоловіка минув рік. Я намагаюсь бути гарною мамою. І лишень донечка дає сили жити далі. Та нещодавно на моєму порозі з’явилась свекруха.
– Я би хотіла побачити онуку.
– Ви ж мене вигнали! Вадим загинув, ми не мали нікого! А тепер хочете до онучки?! Забирайтеся!
Я вигнала її, навіть на поріг не пустила. А думки про всю цю ситуацію мене не полишають. Це ж рідна бабуся. Можливо, вона змінилася? Як гадаєте варто з нею спілкуватися?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
– Ти обіцяв повернутися з мамою! – плакала донька, а я не знав, як їй розповісти правду
– Доню, хто це тобі такого букета гарного подарував на випускний? – Довго Ліна свого хлопця приховувала і на святі я нарешті зрозумів, чому
Вперше за 4 роки розлучення чоловік мені зателефонував і зробив дуже сумнівну пропозицію
Якби Роман запросив мене до батьківського дому раніше, то про наші заручини і мови не було б
– Ну, показуй. Розкажи мені все деталях, як це було – допитувалась я в дочки про пропозицію.
– Ти ж знаєш, я дітей люблю! Тепер все зміниться! – Чотири роки я не бачила колишнього і ось він з’явився на моєму порозі
Прийшла з церкви, а в хаті ні дочки, ні зятя! Отак без привітань я “відсвяткувала” свої 60 років
– Що думаєш, Бога за бороду зловила? Багатого старого відхопила? Тут тобі життя не буде. Все, що він має – наше, можеш ні на що не сподіватись – говорив Сергій.
Чекаю завтрашнього вечора з жахом. Не знаю, що побачу в тому ресторані і до чого готуватись. Невже Богдан мене зраджує після стількох років шлюбу?
