Таким і має бути справжній чоловік.
Жінка не повинна перед чоловіком мати поганий вигляд. Жінка не повинна показувати чоловікові, як вона домагається краси. Жінка не повинна бути в поганому настрої перед своїм чоловіком. Жінка повинна народжувати без чоловіка, бо він втратить смак до життя і втече до іншої цариці, яка як травнева троянда ніколи не в’яне і діти у неї з’являються з голови.
Нещодавно в моїй стрічці миготіли запеклі суперечки, що жінка повинна бути перед чоловіком красунею і ховатися з маскою на обличчі.
Я згадала. Коли була на 7 місяці вагітності вдруге, мій живіт був неймовірних розмірів.
Я могла бачити тільки пальці на ногах, настільки мій світ розширився в розмірах. Поголити ноги я просто не могла. І нігті постригти теж. Чоловік без слів взяв ініціативу у свої руки. Голив мені ноги і стриг нігті. А ще робив ванночки для ніг і з любов’ю мив мені п’яти.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Дерево Кохання розрослось. Гілочок любові стало багато. І одна з них – турбота. Друга – ніжність. Мій чоловік і дерево, і гілочки одночасно. У цього дерева немає огиди. Інакше це не любов.
Швидка в той вечір їхала в центр міста годину і двадцять хвилин. Кожна секунда завдавала мені дикий біль. Поворухнути ні рукою, ні ногою, ні головою я не могла. Абсолютний овоч. Мені було дуже страшно і соромно Я дуже хотіла в туалет. Сечовий здавалося зараз розірветься. Під себе? Я тряслася від беззвучних сліз.
– Діма, я в туалет хочу.
Чоловік хотів мене підіймати, як мій мозок проткнув гострий біль. Я кричала не чіпати мене, інакше прямо тут помру.
Жодного піднятися, ні тим більше сісти на унітаз не могло бути й мови. Я розгубилася.
Чоловік немає.
Він рішуче узяв пластмасову миску і почав проштовхувати її між мною і диваном. Від кожного руху я кричала. Він хвилювався. Він хотів бути для мене найкращим помічником.
Ніколи так дбайливо до мене він не ставився, як в той вечір. Знімав шорти, білизну і в очах не було і плями нелюбові. У кожних його рухах були гори ніжності, тепла. Все його єство здавалося хотіло тільки одного – прибрати цей чортовий біль.
А мені було нестерпно соромно. Я молода, квітуча, красива жінка справляла потребу в миску. Руки чоловіка були мокрими. Чомусь в миску мало що потрапило. Чоловік шепотів як мантру тільки два слова:
– Моя мила.
Двох дітей ми народили разом. Я неймовірно гублюся, якщо зустрічаюся віч-на-віч з хамством. А так і не скажеш. Бойова, рішуча. А ось з хамством не знаю, що робити. Чоловік знав і сказав:
– Нізащо не залишу тебе одну в пологовому будинку. Свого сина я візьму на руки, а не лікар. Адже я йому батько, а не лікар.
Він бачив мене від болю нікчемну, знесилену. І не втік, не обімлів, не втратив любові і пристрасті. Він просто розумів. Тут і зараз він учасник таїнства. Тут і зараз народжується наше щастя, наш син. Якого він взяв на руки. І який досі любить бути в батькових руках.
А ви говорите, жінка не повинна бути перед чоловіком з маскою на обличчі. Бо він злякається і піде до іншої. Маски злякається. Чоловік – маски. Любить до першої маски чи що?
Я недавно спіруліну на обличчя нанесла, почула плач дитини, вискочила в кімнату. Син, звичайно, моментально заспокоївся. А квартира вибухнула сміхом: дитячим і дорослим. Мій чоловік, сміючись, сказав абсолютно щиро:
– Дівчинка моя, ну як же я тебе люблю.
Я збентежена прошмигнула назад у ванну. Дивилася на своє зображення в дзеркалі і посміхалася, спіруліна тріскала і я була схожа на космічного прибульця. По-моєму, всі ці маски прикрашають жінок. Вони по-дитячому наївні в цих огірках і глині. Як можна за це розлюбити? За те, що вона робить спробу освіжити колір обличчя, щоб шкіра сяяла. Сяяла для нього. Щоб він ось так сказав:
– Дівчинка моя.
І змусив сяяти не тільки шкіру обличчя, але і серце своєї коханої.
Слава Всевишньому, що жінка може зробити маску, хоче привести себе в порядок. Здорова і жива. Як же можна розлюбити життя? Невже тільки за те, що життя не ідеальне? Але ж в нього є інший головний плюс. Життя не ідеальне, але воно справжнє.
Ви згодні зі словами цієї жінки?
Я коли побачив свій дім – сльози в очах заблищали. От тобі й вдячність за моє добро. Чотири роки служив, а навіть жити тепер ніде
– Мамо, тут така справа, моя дівчина вагітна! Але в нас все серйозно, ти не думай! – Коли син мені це сказав, я злякалась. Та гірше стало, коли він нас зі своєю Танею познайомив
– Ти мусиш нам віддати дитину і гроші! В тебе ще буде сім’я! – Свекри мене шокували, і вони не збираються відступати
– Я тобі що худоба? Чи кіт, в котрого можна найголовніше забрати? – Моя дружина геть розум втратила, таке вимагає. Ну який чоловік би погодився
– Мамо, їдь назад з цим “щастям”! В мене чоловік – солідна людина, нащо нам такий сором! – Десять років я маму не бачила. І ще стільки ж не хочу
Розірвав заручини з Іриною за місяць до весілля. Адже побачив, як майбутня дружина “любить” мою маму, що аж ладна її здати в будинок літніх людей і ніколи не бачити!
– Як я жінка з немалою вагою та проблемними ногами маю вилізти на верхню полицю в потязі. Ще й в таку спеку – думаю собі.
Гидувала сидіти за одним столом зі свекрами, не хотіла їсти страви. Адже їх “стиль” життя мене дуже дивував та навіть відлякував
В 62 роки я зареєструвалась на сайті знайомств. Якби знала, чим це закінчиться – ніколи б не робила цього
