Надворі вже похолодало, і, відповідно, мої діти простудилися. Молодший у садку ще почав кашляти, а в старшого соплі. Не ми єдині в садку та школі почали хворіти.
Ясно, що я одразу побігла до лікаря на огляд і нам прописали море антибіотиків. Ну і ще відправили на лікарняний. Добре, що директор дозволив мені взяти роботу на дім та відсилати всі звіти електронною поштою.
Але, як на зло, що мені, що чоловікові затримували зарплату на роботі. А ліки нам виписали недешеві, тільки сироп коштував понад 300 гривень, а пігулки 250. Ну і це треба купувати окремо для старшого та для молодшого, аби запас мати. Я вже думала брати з заначки гроші, однак, того ж вечора зателефонувала свекруха:
– Я завтра все онукам привезу, не переживай. Першою маршруткою виїду до вас.
Мені стало приємно, що Ольга Борисівна вирішила так допомогти. Однак, не здогадувалася, як саме вона “лікуватиме” онуків.
Свекруха притарабанила цілий пакет всякого непотребу – пакетики з чистотілом, гірчичним порошком, якісь засушені трави для чаю та ріпу.
– Ну, став картоплю варити. Тільки перше помий!
– Нащо? Діти вже поснідали.
– Та не їсти, а дихати. Треба зварити картоплю та поки вона ще гаряча так дихати над нею, але накритися рушником.
Я закотила очі від здивування. Надворі 2024 рік, а свекруха досі вірить у всі ці лікувальні властивості картоплі. Почала нарізати ріпу, заливати в неї мед. Ясно, що діти відмовилися від таких “гостинців” та почали кричати, а молодший взагалі плакав.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
– Ну що таке? Ви не хочете послухати бабусю?
– Фу, не буду!
– От так ти їх ви? Діти лікуватися навіть не хочуть!
– Бо вони не звикли таке їсти чи пити. Я краще зараз побіжу в аптеку та куплю щось від кашлю, бодай якийсь сироп дешевий.
– Не треба, я вдома мала якусь мікстуру!
Алилуя, все-таки пані Ольга додумалася взяти дійсно те, чим можна дітей полікувати, а не довести до істерики.
Однак, і тут все провалилося. Дивлюся на етикетку – а там дата протермінована на 2 роки!
– Що ви таке принесли? То вже викидати треба!
– Що? Де? Нащо викидати?!
– Бо сироп протермінований. Он, термін ще закінчився у грудні 2022 року. Як таке дітям давати?
– Ой, я тебе прошу. То нормальний сироп, я його інколи сама пю коли хворію.
Через силу я вирвала з рук свекрухи ту проклятущу баночку та вилила весь сироп у раковину. А пані Ольга так образилася, що решті своїх “мікстур” забрала геть в пакет та поїхала додому. Звісно, ввечері Діма повернувся додому не в доброму гуморі:
– Мама казала, що ти її вигнала з дому. Коли сама ж через все місто привезла дітям ліки!
– Ліки? Таке враження, що твоя мама в печері живе. Якісь порошки притарабанила, казала. аби я картоплю гріла і іти над нею дихали. А сироп? Он, дивися, я баночку зберегла – дата протермінована. Так твоя мама піклується про дітей та хотіла їх вилікувати?
Діма лиш сумно видихнув. Але каже, щоб я подзвонила до його мами та перепросила. Ще чого?! Знаєте, мене вже так дістало, що свекрухи першими лізуть сваритися, а потім ми, невістки, повинні робити крок на примирення. Це взагалі нормально?
І якщо людина щиро хоче допомогти, то точно не буде онуками тягати протерміновані ліки.
– У нас малі діти, ви не можете нас вигнати! – Я зробила добро, а зараз розплачуюсь за це. Не повторюйте моїх помилок
Надя помітила свого чоловіка. Він ніс красивий букет до лікарні. Однак, оминув її стороною та підійшов до незнайомої жінки.
Діти зворушили до сліз своїм сюрпризом, коли я приїхала із заробітків. У сина – золоті руки, а у невістки – серце
Майже 30 років я провела на чужині – працювала важко, аби синові купити квартиру та машину, підняти онучку на ноги. Та, як виявилося, вони мене жорстоко підставили з житлом
– Вітаю молодят та гостей. Мене ніхто не запрошував, але я не могла не прийти, щоб не сказати це! – почала промову Софія
– Якби не ваша Україна, я б ніколи до Польщі не поїхала! – Я записалась до Лєни на манікюр, бо вона українка, та так пошкодувала
Довго я не могла оговтатися від втрати чоловіка, та тоді прийшла свекруха й ошелешила мене. Такого від неї я не чекала
Втекла з Харкова до рідної хати на Рівненщину. Хто ж знав, що хлібом-сіллю мене ніхто й не збирався зустрічати
– Я ж ще не стара і цілком здорова! – Коли я розповів мамі про свій план, вона страшенно образилась і тепер не хоче зі мною говорити
