6 років тому я поїхала в Португалію на заробітки. А як ще на зарплату вчительки вижити у місті? Грошей ледь-ледь вистачало, а дочок треба якось на ноги підіймати. Тим паче, чоловікові Оресту також не щастило з роботою. Але він все одно тримався того заводу, бо там хоча б якісь гроші платили.
У Португалії працювала моя однокласниця. Ліда допомогла оформити всі документи, повчила мене декількох словечок, знайшла роботу у сеньйорів. Помалу я відкладала гроші та висилала гостинці до України. Правда, сеньйора Домініка не давала мені частих відпусток. Тому додому я приїздила тільки двічі на річ – Різдво та Великдень. Загалом, робота не важка, треба за господарством слідкувати, вигулювати собачок, готувати їсти та купувати продукти.
Я старалася економити. Наприклад, не купувала собі в Португалії якісь дорогі речі, а ходила в місцевий секонд. Їла продукти, які давала сеньйора, спала на невеличкій кушеточці в кімнаті. Але все це робила заради дітей. Гроші висилала їм на навчання, на одяг або ж на ремонт у квартирі. Неля та Христина вже дорослі дівчата, можуть потурбуватися про батька. Я розуміла, що з такими донечками мій Орест не пропаде.
Однак, дуже сильно сумувала за рідними. Ми бачилися тільки у Скайпі, але я так сильно хотіла їх обійняти, поцілувати, приголубити. Чесно, після кожного дзвінка гірко плакала та почувалася геть паскудною мамою. Адже я тут, за сотні тисяч кілометрів, а мої рідні там. Навіть коли бачила у Португалії жінок з дітками на дворі, то не могла стримати сліз. Що не кажіть, але на чужині українки не знайдуть одного – щастя.
Восени до мене зателефонувала старша донька та потішила гарною новиною:
– Мамо, Андрій зробив мені пропозицію! Ми готуємося до весілля.
– Господи, доню, яка чудова звістка!
– Так, але ми поки не можемо аж так багато грошей відкласти на весілля. Будь ласка, можеш допомогти? Сама розумієш, що зараз в Україні дуже важко, ми копійки заробляємо.
Звісно, я не могла відмовити Нелі. Яка ж я мати після цього? Пересилала їм ще більше грошей, якісь вина вибирала, інші продукти на застілля. Донька показувала мені у Скайпі фото сукні, розповідала за список гостей. Мене дивувала хіба одна річ. Я знала, що батьки Андрія люди також не багаті, але вони не дали ні копійки на весілля. За все платила тільки я.
У грудні я вирішила приїхати додому, зробити рідним сюрприз. Неля планувала весілля грати після Різдва, залишався ще місяць з головою. Я б могла доньці допомогти з гостями, їздити на примірки, готувати якісь страви. Адже я також хотіла брати учать в організації, а не тільки грошенятка перекидати.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
На щастя, до сеньйори Домініки приїхали діти і могли мене замінити. Я зібрала валізу, накупила подарунків для донечок, прихопила заощадження. Ще й так пощастило, що був рейсовий автобус одразу з Порто до Тернополя, не треба їхати з пересадками. Серце з грудей ледь не вискочило, коли я перетнула кордон і приїхала до рідних. От вже підіймаюся до квартири, ледь тягну пакунки, шукаю ключ. Тихенько відчиняю двері, аби крикнути “сюрприз”…
Аж тут до мене з кухні виходить незнайома жіночка. У моєму халатику та капчиках. І тримає філіжанку кави.
– А ви хто?
– Це ви хто, дорогенька? Я тут живу, це моя квартира! Зараз поліцію викличу!
На мої крики з кухні вийшла Неля.
– Ой, мамо, а ти чому не попередила.
– Доню, це хто?
– Як хто? Я нова жінка Ореста, Вікторія!
Мені стало так погано, що не могла аж стояти на ногах. Неля одразу принесла мені склянку холодної води та відвела під руку у спальню.
– Матусю, будь ласка, не переживай, не хвилюйся..
– Нелю, то що за жінка? Ти знала, що батько привів додому коханку?
– Матусю, будь ласка, вислухай мене. Вікторія у нас живе вже рік і вони з батьком хочуть..
Після цих слів я все зрозуміла. Не хотіла більше ні бачити, ні чути дітей. Поки я гарувала, як та конячка, у Португалії, Орест знайшов собі нову жінку. І дівчата про це знали, мені нічого не сказали.
– Ми просто не хотіли тебе засмучувати.
– Нелю, як тобі не соромно?
Я зібрала всі свої речі та поїхала у готель. Неля та Христина до мене телефонували, але я не підіймала слухавку. Наступного дня знайшла автобус до Португалії та поїхала геть.
Всю дорогу я плакала. Не розуміла, чому діти так підло приховували цю гидку правду? Чому вони прийняли її у родину? Я ж так заради них старалася, так старалася… А вони просто плюнули мені в душу.
Більше я дітям гроші не висилаю. Навіть на весілля відмовилася приїхати. Не хочу взагалі бачити ці нахабні та безсоромні пики. Бог з тим Орестом, я ще знайду собі кращого чоловіка. Але Неля та Христя…Як вони посміли зі мною так підло вчинити?
Я не збираюся повертатися в Тернопіль. Адже там у мене нема родини. Я просто від них відхрестилася і все. Не вважаю себе поганою мамою. Нехай краще жити самій, аніж з такими дітками.
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився з нами читач сторінки “Пошепки”. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними. Напишіть свою історію і команда наших редакторів поділиться нею з іншими читачами. Надсилайте на пошту poshepky.com@gmail.com
– Не хочу я зіпсовану дівчину! – Мені 34 роки і я ніяк не можу знайти собі дружину. Все тому, що добрих і чистих дівчат просто нема
– У нас малі діти, ви не можете нас вигнати! – Я зробила добро, а зараз розплачуюсь за це. Не повторюйте моїх помилок
Раніше ми з сестрою й братом були найріднішими. Та після смерті матері все змінилося. Тепер я їх знати не хочу
– Якщо ти мені бажаєш щастя, то підтримаєш! – Я сподівався, що батьки мене зрозуміють, та вони почали проти мене бунт
– То якщо він військовий, то все йому треба пробачати? – Мені набридло вдавати, що Сергій ідеальний лише тому, що він на фронті був
В усіх моїх бідах винна моя мама! І я кажу це цілком серйозно! 16 років тому вона мене з Аллою розлучила і з того все й почалось
– У мене є рідна мама. Чого я повинна твоїй носити каву в ліжко? Ти її син, сам прислуговуй!
– Це найкращий вихід і я зовсім не проти! – Ми довго старалися народити дитину, та завагітніти дружина не могла. І тоді я вигадав вихід
“У нас в сім’ї є традиція називати дівчат в честь їхніх бабусь”. Я шокований тим, яке ім’я придумала дружина нашій дитині!
