Нещодавно мені виповнилося тридцять років, проживаю я з шестирічною донькою, а з чоловіком розлучилася ще чотири року тому. Причина розлучення стало постійне невдоволення колишнього коханого щодо мене.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
То я погано вдома підтримую чистоту, не смачно готую, маю поганий вигляд, і таких звинувачень було без кінця-краю. Ще до весілля була впевнена, що він дійсно кохає мене і буде цінувати таку молоду дружину, адже сам старший на цілих 14 років. Однак після весілля почалися ці докори. Спершу я думала, що дійсно така жахлива і почала вірити його словам. Моя самооцінка просто впала до нуля. Після народження дитини, у мене залишився невеликий живіт, лікарі сказали що через рік все внормується, а чоловік постійно нагадував мені про це.
Тоді я не витримала, зібрала речі й пішла до батьків. Спершу він образився, а потім благав, щоб я повернулася. Він попросив вибачення і ми знову стали жити в трьох. Донька підростала з кожним днем і лише вона дарувала мені щастя. Коли доньці виповнилося два роки, я дізналася про зраду чоловіка з жінкою, у якої троє дітей. Терпець увірвався і я подала на розлучення.
Донька пішла в садок, а й знайшла роботу молодшого менеджера. Весь робочий день я проводила на ногах, вечір проводила з дитиною, була дуже втомлена. Я ще й довго не могла змиритися з тим, що залишилася одна. Особисте життя не будувала: робота, дім, дитина. Допомагала батькам і вони мені допомагали.
Коли донька вже мала іти в перший клас, колишній знову з’явився у нашому житті. Він все частіше почав цікавитися донькою, приїжджав до нас в дорогих речах, купляв подарунки. Я просто мовчала і давала йому спілкуватися з донькою.
Я вже відновила свою фігуру, дитина підросла, то ж мала більше часу на себе, ззовні – приваблива жінка, але в моїй душі була пустка, я досі не була готова до нових стосунків. Згодом колишній почав приїжджати до нас без попередження, про наші зустрічі я нічого нікому не розповідала, але не давала йому переступити межу.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
І якось він приїхав, а моя дочка назвала його татом… Він розтанув. Він почав намагатися все повернути. Просив пробачення. Просив, щоб я все забула. Також він зізнався, що не може з чужими дітьми жити, що він хоче жити з нами і зі своєю дитиною.
Просив він мене пів року, тоді я вирішила, що пробачу його і ми знову зійшлися. Як-не-як, всі ці роки я кохала його. Забрав він нас до себе, але щастя тривало не довго. Добре, що я знову сама господиня, з батьками жити не легко, та й донька хоче, щоб батько був поруч.
Вже після місяця спільного життя все почалося знову. Він принижував мене, ображав, а я просто мовчки терпіла. Тепер знову наважилася піти, але боюся, що мене ніхто не зрозуміє. До батьків повертатися не хочу і піти не маю куди, але якщо залишуся з ним, то він знищить в мені всю впевненість та віру. З ним я не буду щасливою.
Що мені робити в цій ситуації?
Я зазирнув в сумку дружини і очманів! От так сюрприз мені кохана підготувала, нічого не скажеш
– Луганск – не Украина! Там нам будет лучше! – кричав друг в 2014 році. Уявіть собі моє лице, коли я зустріла його в Тернополі через 8 років…
– Як ти не покинеш дружину й дітей, мене більше не побачиш! Я хочу мати законний статус! – Кохана шантажує мене, а дружина й не підозрює
– Зрадив тоді – зрадить і зараз! – запевняла подруга. Роки уявляла зустріч зі Степаном. Хотіла усім ризикнути заради нього
Я прожила рік з всиновленою дитиною та вирішила повернути її у сиротинець. Адже зрозуміла, що точно не буду щасливою матусею та не порадую чудове дитинство Іванкові
Переїхали з Харкова до свекрухи у Франківськ. Думала тут на нас чекає краще життя, але вже за тиждень хотілося тікати!
Я вперше стала мамою в 53 роки. Та то ще квіточки – я уявлення не маю, хто батько цієї дитини
Я виховувала дітей чоловіка як рідних, а на випускний старшого сина раптом з’явилася його біологічна мати. Затамувавши подих, я чекала на реакцію сина
Мама застерігала перед весіллям, що я з таким “чоловіком” щасливою довго не буду. І от минуло 14 років та я нарешті зрозуміла, що мама мала тоді на увазі. Шкода, що час повернути ніяк вже не можна
