Приходить сьогодні моя донька зі школи в сльозах і каже:
– Мамо, я завтра до школи не піду!
– Чого? Що сталося? Тебе хтось образив?
– Вчителька заборонила. Сказала, що повернутись можу лише, коли ти 500 гривень на генератор здаси!
В мене щелепа від цієї новини відвисла. Оце так! Ми живемо в невеличкому селі, у нас одна маленька школа, всього 250 дітей навчається. Після свята Першого дзвоника наша класна керівничка сказала:
– Скоро зима і не знати, яка буде ситуація зі світлом. А зранку темно, і, крім того, клас інформатики не може працювати без електроенергії. Так само не увімкнути проєктор чи монітор, а зараз під час навчального процесу без цього ніяк. Тож треба купити потужний генератор.
– А хіба держава не видає? – спитав хтось з батьків.
– Може комусь і дасть, але нашій малій школі навряд. Тож здайте по 500 гривень!
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Частина батьків виступили проти і сказали, що принципово цих грошей не дадуть. Я долучилась до них, адже сама з двома дітьми живу, чоловік мій на війні. І нам доволі важко фінансово зараз.
Та те, що сказала донька – мене шокувало. Наступного дня я пішла до директора.
– Хіба ж це нормально?
– А ви хочете, щоб ваші діти навчались?
– А як світло не вимикатимуть, то гроші ви повернете?
– Звісно, ні. Скажу вам більше, доведеться ще щомісяця на дизельне пальне здавати. Чи я зі своєї кишені маю їх дати?
– В мене немає зайвих грошей!
– То нехай ваші діти навчаються вдома!
Я в розпачі. Не знаю, куди котиться наша країна, як дітям навіть навчання не можуть забезпечити. Що ж далі буде? Скажіть, що ви про це думаєте? І як вам позиція нашого директора і вчительки?
– Мамо, тут така справа, моя дівчина вагітна! Але в нас все серйозно, ти не думай! – Коли син мені це сказав, я злякалась. Та гірше стало, коли він нас зі своєю Танею познайомив
– Ти мусиш нам віддати дитину і гроші! В тебе ще буде сім’я! – Свекри мене шокували, і вони не збираються відступати
Раніше ми з сестрою й братом були найріднішими. Та після смерті матері все змінилося. Тепер я їх знати не хочу
Я коли побачив свій дім – сльози в очах заблищали. От тобі й вдячність за моє добро. Чотири роки служив, а навіть жити тепер ніде
– То якщо він військовий, то все йому треба пробачати? – Мені набридло вдавати, що Сергій ідеальний лише тому, що він на фронті був
– Мамо, їдь назад з цим “щастям”! В мене чоловік – солідна людина, нащо нам такий сором! – Десять років я маму не бачила. І ще стільки ж не хочу
– Як я жінка з немалою вагою та проблемними ногами маю вилізти на верхню полицю в потязі. Ще й в таку спеку – думаю собі.
Гидувала сидіти за одним столом зі свекрами, не хотіла їсти страви. Адже їх “стиль” життя мене дуже дивував та навіть відлякував
В 62 роки я зареєструвалась на сайті знайомств. Якби знала, чим це закінчиться – ніколи б не робила цього
